Волонтери Ескадрильї 425-ї авіабази допомагають українським біженцям у Румунії
Опубліковано 22 червня 2022 року
Автор: Моніка Раґґлі
Ескадрилья 425-ї авіабази
Авіабаза 425, Туреччина — 24 лютого світ прокинувся від новини про вторгнення Росії в Україну. Як і багато людей по всьому світу, ми з кількома членами Ескадрильї 425-ї авіабази відчули поклик до дії і почали шукати шляхи допомоги українським біженцям, які виїжджали в сусідні країни. Протягом кількох наступних тижнів ми розробили план, і невеличка команда з п’ятьох осіб приступила до роботи, щоб змінити ситуацію.
«Люди втрачали членів родин та домашніх тварин, усвідомлювали, що все те, над чим вони працювали все своє життя, зруйновано або зірвано з місця», — каже технічний сержант Девін Хіменес, волонтер Ескадрильї 425-ї авіабази, описуючи одну з причин, які спонукали його допомагати.
Коли ми поїхали на вихідні в День пам’яті до Бухареста (Румунія), нас навантажили валізами з предметами першої необхідності, подарованими військовослужбовцями Збройних сил США в Ізмірі. Перебуваючи в Румунії, команда присвятила два дні волонтерській роботі.
«Попри мовний бар’єр між нами й тими, з ким ми працювали, нам було приємно виконувати найрізноманітніші завдання разом із групою відданих своїй справі людей — від фарбування лавок до підстригання зелені», — розповідає старший сержант Дейл Мундт, волонтер Ескадрильї 425-ї авіабази.
Кожен крок цієї місії було зроблено завдяки спільним зусиллям на багатьох фронтах. Чимало організацій працювали разом, щоб забезпечити кімнати для відпочинку, одяг, предмети гігієни, предмети харчування та засоби першої допомоги. Члени місцевої громади об’єдналися, щоб сконструювати додаткові лави та прибрати дитячий ігровий майданчик.
Другий день ми провели на вокзалі Бухареста, де волонтери допомагали біженцям, які прибували з України. Працюючи тут, ми познайомилися зі студентами коледжу, які пропустили семестр навчання, щоб допомагати біженцям з перекладом, і з членами місцевої пожежної команди, яка допомагала в пошуках тимчасового житла.
«Я відчув надію, бо там було так багато хороших людей, які роблять стільки добра для цих переміщених осіб», — сказав технічний сержант Мелвін Гейл, волонтер Ескадрильї 425-ї авіабази.
Зрештою, діти в кімнаті відпочинку на вокзалі залишили найтриваліший слід у діяльності всієї нашої групи. Хіменес “розтопив кригу”, коли ми купили всім морозива. Це швидко призвело до того, що діти відкрились і почали взаємодіяти з членами команди.
Озираючись назад, я не знаю, що принесло мені більше радості: допомога цим дітям чи спостереження за тим, як наша команда з ними спілкується.
Лемос описала семирічного хлопчика на ім’я Андрій як «завзятого й енергійного». Жоден з них не розмовляв мовою іншого, тому вони спілкувалися за допомогою програми перекладу на телефоні Лемос.
Граючись зі старшою сестрою, Андрій порвав черевик. Сестра звернулась до Лемос по допомогу і по скотч, щоб швидко полагодити братове взуття. Дівчинка наполягла, щоб на знак подяки за цей маленький вияв доброти Лемос пригостилася одним із її мармеладних ведмедиків.
«Ми разом гралися, малювали, розмовляли. Мені дуже подобалось дізнаватися все більше й більше про цих дивовижних дітей, — каже Лемос. — Їхні усмішки були такими яскравими, що ви навіть не подумали б про те, які страхіття їм довелося пережити, рятуючись від війни».
Найкраще сказав Гейл: «Там панувало почуття вдячності, не тільки з боку біженців, які потребували допомоги, але так само й з боку кожного з нас, вдячних за можливість зробити для них принаймні те, що здавалося таким незначним».
Інші волонтери, з якими ми зустрічалися, часто повторювали, що вони просто намагалися зробити те, що могли. Проте всі разом ці маленькі вчинки змінили ситуацію для багатьох людей.
