Пік Пайкс, Колорадо (Pikes Peak, Colorado)
Колорадо для нас є особливим місцем. Багато років тому, жуючи бургер в одному з популярних фастфудів, я помітила картинку на стіні із зображенням гір. Я відразу вирішила, що це Колорадо. Чому саме так вирішила, досі залишається загадкою. Просто вирішила, і все — хоча на той момент я навіть не уявляла, що це за штат і взагалі нічого про нього не знала, навіть на карті не могла знайти з першого разу. За допомогою Google ми з’ясували, що це таки Колорадо, знайшли саме ті дві гори, які були на фото, їх географічне положення і, недовго думаючи, взяли квитки, машину та й поїхали. Це була наша перша довга подорож разом, це була наша перша з багатьох дорожня подорож. Тому Колорадо має спеціальне відведене місце у наших серцях.
Цього разу ми теж поїхали в Колорадо так само раптово, і так само зараз отримуємо абсолютно новий досвід подорожей, бо вперше у житті подорожуємо у будинку на колесах. А ще ми “закрили гештальт” — таки вибрались на вершину гори Пайкс Пік. Тринадцять років тому ми теж хотіли це зробити, але останні чотири милі ми не змогли проїхати. Бог вітрів тоді був чогось не в гуморі, він здував машини і жбурлявся камінням, тож дорогу закрили.
Цього разу ми таки дісталися вершини. Маю вам сказати що це та ще була поїздочка враховуючи кут підйому і те, що ми були не у легкій маленькій машині, а у будинку на колесах. Хоч і у невеликому, але все ж таки важкому і неповороткому. Спускатися було ще веселіше, довелося робити привал на пів дороги, бо перегрілися гальма, ну і потім ще пару раз зупинятися.
Pikes Peak названо на честь Зебулона Пайка, першої особи, яка сміло вирушила підкорювати цю вершину і задокументувала свою подорож. Пік Пайка є найбільш відвідуваною горою в Північній Америці та другою за відвідуваністю у світі (на першому місці — гора Фудзі в Японії).
Перша дорога на вершину відкрилася в 1857 році. На той час за право виїхати на гору на власному транспорті треба було заплатити один долар, а на орендованому — п’ять доларів, і подорож тривала 9 годин. На порівняння — зараз вартість в’їзду в парк — 16 доларів, і, якщо рухатися без зупинок та в межах швидкісного режиму, я думаю, вершину можна досягнути за 40 хвилин, відстань — 19 миль.
У 1915 році Спенсер Пенроуз взявся серйозно за розвиток Pikes Peak. Він вирішив, що туризм може приносити багато грошей і розпочав будівництво дороги на вершину. Він вклав у цей проєкт 500 000 доларів, що на той час було величезною сумою. В обмін на це він отримав право протягом 20 років брати по 2 долари з кожного, хто хоче поїхати по цій дорозі.
Як частина рекламної кампанії, він вирішив стати спонсором перегонів у 1916 році, які продовжуються і сьогодні та називаються Pikes Peak International Hill Climb. Там багато виробників шин, гальмівної рідини й автомобілів тестують свої розробки, адже траса і висота створюють ідеальні умови для цього, як ми мали змогу переконатися.
На вершині є великий туристичний павільйон, з різноманітними інформаційними виставками, величезним вікном, сувенірним магазином (як же без цього) і кафе зі смачними пончиками.
Ми на горі провели не дуже багато часу, бо у нас крутилась голова і нам не було чим дихати у буквальному сенсі слова, ми все життя прожили трохи вище рівня моря, тож різкий підйом на висоту чотири тисячі з гаком метрів для нас забагато.
А ще подейкують, що у лісах навколо Піку Пайкс водяться Бігфути, чи як то називали їх місцеві індіанці сасквоч. Дуже багато людей стверджують, що бачили їх тут. Ми теж зустріли парочку, на жаль, лише у вигляді скульптур.
Пік Пайкс нам дуже сподобався, може ще колись приїдемо, чи пішки піднімемось, чи на потязі… Добре коли є багато варіантів ;)
