Свобода, що осяює світ
Коли живеш поруч з чимось, навіть якщо це дуже відоме, цікаве і чудове, завжди це відкладається на наступні вихідні, на коли буде тепліше, на наступний рік і так далі. Ми об’їхали багато штатів, далеких і близьких, але поїздку на Статую Свободи відкладали довгих шість років. І навіть після того, як ми вирішили, що все — їдемо, нам ще довелось почекати чотири місяці. На острів зі статуєю можна потрапити, купивши квитки за кілька днів, на підніжжя статуї можна придбати квитки за кілька тижнів, а от щоб, буквально кажучи, потрапити у голову Свободи, треба купувати їх дуже наперед. Бажаючих багато, але пропускна здатність там дуже низька.
Тури організовуються до Статуї Свободи з Ліберті Стейт Парку в Джерсі та з Баттері Парку в Нью-Йорку. На Острів Свободи можна потрапити лише водним шляхом, тому тур починається з порому, а якщо бути ще точнішим, з контролю, подібного тому, який проходиш перед посадкою на літак.
Після короткої подорожі пором прибуває на острів, де можна взяти аудіоекскурсію, яка включена у вартість квитка і доступна на шести мовах.
Щоб потрапити у саму статую, треба знову пройти перевірку, з собою не можна мати сумки, воду і так далі за списком. Це пов’язано не лише з безпекою, а й з обмеженим простором всередині статуї. Все це можна залишити у камері схову біля входу.
На нижніх поверхах підніжжя статуї знаходиться музей, де чудово розповідається про саму статую, її дизайн, установку, будівництво підніжжя та роль у створенні іміджу і бренду США. Автор статуї — французький скульптор Фредерік Огюст Бартольді, а головний будівельник — Гюстав Ейфель, також відомий як автор Ейфелевої вежі. Бартольді надихнувся словами французького політика та професора Едуара Рене де Лабуле, який сказав, що будь-який монумент на честь незалежності США має бути спільним американо-французьким проєктом. Лабуле запропонував, що США надасть місце, а французи — статую. Бартольді розпочав роботу над скульптурою з голови і руки, яка тримає факел. Вони були показані на декількох міжнародних виставках.
Проблемою для успішного завершення спільних зусиль у створенні монумента несподівано стало підніжжя. На його будівництво не було грошей. Нарешті, за справу взявся відомий видавець Джозеф Пулітцер. З його допомогою вдалося зібрати необхідну суму. 120 000 людей зробили пожертвування, багато з них дали менше ніж долар, але підніжжя все ж було побудоване. Говорячи про статую, зазвичай кажуть, що це подарунок від Франції, але насправді гроші на будівництво статуї головним чином збирав сам Бартольді, продаючи сувеніри, показуючи статую за гроші і так далі. Уряд Франції у фінансуванні статуї участі майже не брав.
Спочатку статую планувалось встановити не в Америці, а в Єгипті. В молодості Бартольді відвідав цю країну і був нею зачарований. Він вирішив, що величезна скульптура жінки з лампою на вході в Суецький канал буде гідною прикрасою. В результаті статуя, яка дуже схожа на нариси єгипетського маяка, прикрашає Нью-Йоркську гавань. Також її хотіли використовувати як маяк, але це не вдалося. До речі, статуя могла прикрашати Бостонську гавань, такий варіант розглядався через те, що жителі Нью-Йорка не могли зібрати грошей. Бостонці були готові оплатити все і отримати цей подарунок для себе, але не вийшло.
Для того щоб потрапити на оглядовий майданчик в короні статуї, потрібно пройти по 354 дуже вузьких сходинках. Відразу стає зрозуміло, чому навіть сумки не дозволяють брати з собою. Також за місяць до виходу на верх не можна їсти, і не можна рости. Ми не дуже великі, але тісно було навіть нам. Дуже цікаво дивитися на статую зсередини.
Ось це — обличчя Леді Свободи, яке, за чутками, є портретом матері Бартольді, Шарлотти.
Це її портрет, вирішуйте самі, схоже чи ні. Мені здається, що так.
Оглядовий майданчик в короні — буквально 2 на 2 метри, а може й менше. Дуже маленька. Туди поміщається буквально кілька людей, я думаю, не більше 5–6 одночасно. Оскільки кількість квитків обмежена, то там досить просторо, ніхто не штовхається, і ніхто не виганяє, можеш сидіти, скільки хочеш. В короні є 25 віконець, досить тьмяних, але деякі з них відкриті, і можна виглядати назовні — побачити факел і промінь корони на відстані витягнутої руки. Статую трохи коливає на вітрі, що не дуже приємно :)
Раніше також було можливо потрапити в факел, туди ведуть сходинки, але у 1916 році там підірвали бомбу. Факел і рука дуже постраждали, ремонт обійшовся у 100 000 доларів. З того часу в факел нікого не пускають.
Після підняття на статую ми пройшлися з аудіоекскурсією по острову. Екскурсія цікава, але у нас не вистачило часу, щоб послухати все, оскільки ми хотіли ще встигнути на острів Елліс. Один день на ці дві пам’ятки це мало, якщо хочеш все подивитися і послухати.
Ну і на завершення — сонет Емми Лазарус. Його можна прочитати на меморіальній дошці всередині підніжжя. Вірш був написаний для аукціону, метою якого було зібрати, нарешті, кошти на монумент, і названий він “Новий Колос” (The New Colossus). Дивно, але я не знайшла нормального перекладу цього вірша українською, тож далі переклад мій, вільний:
Не як мідний велетень грецької слави,
Що переможно ступає ногами від землі до землі;
Тут, біля наших омитих морем, західних воріт стоятиме
Могутня жінка з факелом, чий вогонь є ув’язненою блискавкою,
і ім’я їй Мати Вигнанців. Її рука-маяк сяє вітаючи світ;
її лагідні очі повелівають повітряною гаванню, між двох міст.
“Збережіть, древні землі, свою пишну велич!” — вигукує вона
Безмовними устами. “Дайте мені ваших стомлених, ваших бідних,
ваш народ, що жадає дихати вільно, знедолених з вашого
переповненого берега. Надішліть їх, бездомних, бурею гнаних, до
мене, Я підніму свій ліхтар біля золотих воріт!”
Оригінал:
Not like the brazen giant of Greek fame,
With conquering limbs astride from land to land;
Here at our sea-washed, sunset gates shall stand
A mighty woman with a torch, whose flame
Is the imprisoned lightning, and her name
Mother of Exiles. From her beacon-hand
Glows world-wide welcome; her mild eyes command
The air-bridged harbor that twin cities frame.
“Keep, ancient lands, your storied pomp!” cries she
With silent lips. “Give me your tired, your poor,
Your huddled masses yearning to breathe free,
The wretched refuse of your teeming shore.
Send these, the homeless, tempest-tost to me,
I lift my lamp beside the golden door!”
Після аукціону про вірш трохи забули, і згадали лише у 1903 році, коли Статуя Свободи стала все більше і більше символом не лише Америки, а й імміграції. Саме вона вітала всі кораблі, які входили в гавань Нью-Йорка і пливли на острів Елліс, головні імміграційні ворота США.
