Як депутати відповіли на звернення про прискорення ратифікації Стамбульської конвенції

Вітана, активістка Amnesty International Ukraine

7 листопада 2011 року Україна підписала Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами від 11 травня 2011 року. Уже в 2012 році міжнародний договір ратифікувала перша держава — Туреччина. На сьогодні, за даними Ради Європи, 33 країни ратифікували Стамбульську конвенцію. Україна все ще зволікає.

Чому депутати майже 7 років не можуть проголосувати за ратифікацію “скандальної Конвенції”, намагалася розібратися міжнародна організація Amnesty International в Україні, надіславши звернення кожному народному обранцеві.

1. Чи охоче депутати відповідають на звернення громадянського суспільства?

11 квітня 2018 року ми надіслали звернення 450 Народним депутатам України щодо необхідності якнайшвидшої ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. У відповідь нам надійшло лише 49 листів (з повними текстами відповідей можна ознайомитися тут). Деякі з них висловлювали позицію цілої фракції, наприклад, «Об’єднання “Самопоміч”» зі слів п. Оксани Сироїд.

Але, загалом, статистика невтішна — ті, кого ми обирали, не дуже прагнуть звертати увагу на нашу думку.

2. Чи підтримують народні депутати ратифікацію?

З отриманих нами листів стало зрозуміло, що голоси депутатів розділилися на три групи: за, проти та ті, хто утрималися. Останніх було найбільше — 24. Вони, зазвичай, «уважно розглядали звернення», приймали до уваги написане і обіцяли врахувати, чи «обов’язково врахувати» пропозиції при здійсненні депутатської/парламентської діяльності. Здається, у Верховній Раді існує шаблон написання відповіді на звернення громадян. Звісно, депутат не може перечитати усі звернення, але для цього держава виплачує заробітну плату їхнім помічникам.

Ще одна групка тих, хто утримався, стверджувала, що підтримуватиме позицію своєї фракції. Тобто перекладали відповідальність з прийняття рішення по надзвичайно важливому законопроекту на світил зі своєї фракції. Один депутат (Григорій Тіміш) взагалі написав, що в цьому питанні він відображатиме погляд свого виборчого округу. Що про конвенцію думає 203-й округ — навряд чи знає, принаймні він цього не уточнював.

Були й такі депутати, що пересилали наше звернення до інших осіб (Голови ВРУ Андрія Парубія) чи органів, наприклад Міністерства закордонних справ. На жаль, МЗС не бере участь у процедурі безпосереднього голосування за проект, тому навряд чи це пришвидшить процес ратифікації Стамбульської конвенції.

Співголова Міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості» Олена Бабак у листі виклала основні постулати Конвенції, але конкретно не відповіла на питання, чи буде вона особисто голосувати за ратифікацію міжнародного документа.

Ще у кількох листах ми наткнулися на посилання на законодавчі акти стосовно прийняття рішень у парламенті. Хочеться сказати «Дякую, КЕП!».

Аж 21 депутат ознайомився із нашим зверненням і висловив, як наприклад, Світлана Заліщук, рішучу підтримку Конвенції, назвавши її одним із найбільш пріоритетних завдань своєї політичної діяльності. Серед тих, хто підтримує ратифікацію, виявилися такі, що всіма своїми зусиллями готові сприяти цьому процесу. Наприклад, Юлія Льовочкіна пообіцяла провести бесіду з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій.

3 депутати висловили своє явне небажання голосувати за ратифікацію Конвенції. У своїх листах вони розповіли нам про свої страхи.

Перш за все, хотілося б висловити щиру подяку за те, що народні обранці не бояться розповідати про свої страхи.

Ексклюзив! Депутати розповідають про свої страхи!

Втім, досвідчені психологи констатують, що страхи — це відображення наших комплексів, трагедій чи невдач, часто принесених у доросле життя з дитинства. Зважаючи на те, що більшість депутатів народилися і виросли в часи Союзу «нерушимого», то і стереотипні уявлення глибоко засіли у фундаменті багатоповерхового будинку їхньої (під)свідомості. На прийомі у психолога ці питання обговорюються, а страхи втрачають свій жахаючий контекст. І ми отримали від одного з депутатів ідею про необхідність провести референдум з цього питання (з повагою, нардеп А. С. Лозовой). Оскільки референдуми в цій країні проводити не дуже вміють, то ми би порадили хоча б організувати просвітницьку роботу (насамперед, для вельмишановних депутатів), а також народні обговорення, щоб знайти той «консенсус», пошуками якого, видно, так довго займаються представники народу.

3. Чого бояться депутати?

— Специфічних термінів

Про це відверто написав лідер ПП «Громадський рух “Народний контроль”» Д. Є. Добродомов. Він — за компроміс, адже такі слова як «гендер», «гендерне зумовлене насильство», «сексуальна орієнтація» є нетиповими для нашого законодавства. Але в нас, випадково, під руками лежав Кодекс законів про працю від 1971 р., який зокрема у ст. 2–1 оперує поняттями, такими невластивими нашій правовій системі.

— Того, що ми “завмовчуємо”!

А тепер головне, пише нам згаданий вище пан Лозовий, ми не говоримо (підкреслення — автора), що Стамбульська конвенція несе «загрозу сімейним цінностям» і «пропаганду гомосексуальних шлюбів» через наявність понять «ґендер» та «сексуальна орієнтація».

Пане Лозовий, «гендер» пишемо з буквою «г», а не «ґ». Якби Ви прочитали Конвенцію, то б знали. І, на превеликий жаль, у нас немає такого вміння читати між рядків, щоб вбачати в одному лише вживанні загальноприйнятих термінів рекламу одностатевих партнерств (добре, що він про інших з ЛГБТКІ не згадав, якщо не вважати це дискримінацією).

— Світська держава не дослухається до позиції церкви.

Ми не заперечуємо того, що церква відіграє вагому роль у соціокультурному житті суспільства. Втім, це не повинний бути основний інститут творення думки і основний чинник прийняття рішення у парламенті.

— Положення Стамбульської конвенції суперечить християнським традиціям.

Як український націоналіст і християнин Дмитро Ярош не може допустити, щоб в законодавстві України у зв’язку з ратифікацією з’явилися нові поняття, які «виходять за межі загальноприйнятого в Україні поняття «стать»… і викривляють розуміння гендерної рівності як рівності прав жінок і чоловіків і зміст гендерної політики».

Що ж, тепер стало зрозуміло, чому при голосуванні у 2016 році на доопрацювання законопроект про ратифікацію Стамбульської конвенції відправили 249 депутатів.

Хочеться закінчити цей лонгрід словами одного з тих, хто висловив підтримку ратифікації: «Ратифікація Стамбульської конвенції — це лише питання часу», — говорить С. В. Кудлаєнко.

То навіщо відкладати на потім те, що можна зробити вже сьогодні?

P.S.: Як подолати страх? :)

Amnesty Ukraine створила серію освітніх матеріалів про Стамбульську ковенцію, які ми будемо поширювати у вигляді email-розсилки. Ми намагалися розібратися та коротко та цікаво відповісти на ці та інші пов’язані питання за допомогою коротких інформаційних блоків та інфографік, які ми будемо надсилати щотижня, протягом п’яти тижнів, починаючи з 16 жовтня.

Крім того, ми пропонуємо вам долучитися до закритої групи у facebook, де будуть розміщені завдання, тести до випусків розсилки, а також публікуватимуться інші матеріали про Стамбульську конвенцію та права жінок загалом.

Запрошуємо вас підписатися на розсилку та будемо вдячні за поширення цієї інформації серед тих, кому це може бути цікаво!