Cексизм у Японії: Токійський університет підтасовував результати іспитів на користь чоловіків
Хірока Сьодзі, дослідниця Amnesty International у Східній Азії

Токійський медичний університет підтасовував результати вступних іспитів на користь чоловіків. Але цим проблема сексизму в Японії не обмежується.
«Я знову побив свою дружину, бо вона народила дівчинку»
Цей запис мій дідусь залишив у своєму щоденнику у1958 році в той самий день, коли народилася моя мама. Він розлютився — у нього тепер було дві доньки, але так і не було сина, який продовжив би рід. І така поведінка не було рідкістю серед японських чоловіків його покоління.
У той час, коли мій дідусь регулярно бив мою бабусю,тітку і маму, він ніколи не піднімав руки на мого дядька, який народився через чотири роки після моєї матері. Спадкоємця пестили й плекали.
Минуло 60 років від дня народження мами. І хоча Японія за цей час досягла колосального економічного прогресу, у ставленні до жінок змінилося небагато.
Я народилася і виросла в Великому Токіо. Нещодавно стало відомо про те, що провідний японський медичний університет більше десяти років підтасовував оцінки за вступні іспити, щоб не приймати жінок. Ця новина потрапила в усі провідні світові ЗМІ — але мене аніскільки не здивувала. Незважаючи на те, що настільки очевидні свідчення інституційної дискримінації жінок у Японії з’являються начасто, мені досі постійно нагадують про традиційну роль жінки у японському суспільстві. Це систематично роблять і депутати парламенту, і просто знайомі.
Таку ж дискримінацію за ознакою статі в навчальних закладах можна легко виявити, якщо подивитися на японські вступні іспити до старших класів. Школи часто надають рівну кількість місць для хлопчиків і дівчаток за результатами іспитів. Однак, оскільки дівчатка частіше отримують більш високі оцінки, то для вступу до школи їм треба набрати більше балів, ніж хлопчикам.
Але найбільше мене вразило те, що більше 65% японських лікарів, що брали участь у опитуванні, заявили, що заниження оцінок жінкам на вступних іспитах необхідне, оскільки надто довгий робочий день не дозволяє лікаркам одночасно відпрацьовувати повні зміни і при цьому повноцінно піклуватися про своїх дітей. Японське суспільство досі вважає, що ведення домашнього господарства та догляд за дітьми є головним обов’язком жінки незалежно від того, працює вона чи ні.
Це ж опитування виявило, що багатьом лікаркам колеги радили не заводити дітей, тому що через це збільшитися робоче навантаження на інших. Така ж ситуація спостерігається і в інших сферах, де є дефіцит робочої сили, наприклад, в дитячих садках.
Надміру довго більшість жінок приймали таку дискримінацію як належне. Я не була винятком. Коли я вчилася в університеті і шукала роботу в японських корпораціях, то фахівці з підбору персоналу часто ставили питання: «У вас є хлопець?» або «Ви кинете роботу, коли вийдете заміж або завагітнієте?»
Замість того, щоб побачити в цьому явний приклад гендерної дискримінації, я сприймала це як стандартний набір питань, які фахівці з підбору персоналу ставлять усім студенткам. Рідко хто в Японії вважає, що можна одночасно мати успішну кар’єру і сім’ю.

Коли я звернулася за порадою щодо кар’єри до випускників свого університету, то жінки говорили мені, що у них було не було іншого вибору, крім як припинити працювати після народження дитини. Досі жінки зазвичай змушені крім основної роботи займатися ще й домашніми справами, а також виховувати дітей. Багато з них вважають, що не зможуть продовжувати свою професійну діяльність, оскільки чоловіки дуже мало їм допомагають, державних дитсадків не вистачає, а роботодавці вкрай рідко пропонують гнучкий робочий графік.
Коли діти виростають настільки, що після школи можуть лишатися вдома самі, то жінки знову виходять на ринок праці як працівниці на неповний робочий день з низьким потенційним доходом і обмеженими можливостями для кар’єрного зростання, незважаючи на рівень їх освіти та потенціал.
Зростання кількості молодих жінок, які більше не хочуть відмовлятися від кар’єри заради виховання дітей є однією з причин різкого падіння кількості шлюбів в Японії та найнижчого рівня народжуваності за останні десятиліття.
Іншими словами, згідно “традиційних” гендерних норм, народження і виховання дітей, як і раніше вважається головним внеском жінок у японське суспільство. Такі погляди глибоко вкоренилися в суспільній свідомості. У 2009 році міністр охорони здоров’я, праці та соціального забезпечення Хакуо Ямасакі публічно заявив, що «жінки — це машини для народження дітей».
Минулого місяця Міо Сугіта, депутат парламенту від правлячої партії, використовувала пов’язані з дітонародженням гендерні стереотипи виступів проти одностатевих шлюбів. Сугіта почула на свою адресу чимало критики за журнальну статтю, у якій вона висловилася проти використання коштів платників податків для підтримки інституту одностатевих шлюбів, написавши, що оскільки одностатеві пари «не народжують дітей…вони непродуктивні і, таким чином, не сприяють процвітанню нації ».
І це тільки два приклади стереотипів, які поділяє більшість японців.
Але зараз все починає змінюватися. У серпні 57 адвокаток і адвокатів з різних міст Японії створили коаліцію для допомоги в отриманні компенсації студенткам, які усі ці роки вступали до медичного університету. При цьому рух проти гендерної дискримінації в Японії ще не досяг такого масштабу, щоб привести до проведення реальних реформ. На відміну від інших країн світу, в Японії кампанія проти сексуальних домагань #MeToo не знайшла активної підтримки.
У 2017 році журналістка Шіорі Іто стала першою японською жінкою, яка публічно розповіла про пережите нею сексуальне насильство після того, як співробітники прокуратури вирішили закрити її справу. Іто стверджує, що у 2015 році її зґвалтував відомий японський тележурналіст Норіюкі Ямагучі, який сам відкидає ці звинувачення.
Але замість того, щоб почути слова підтримки і схвалення за те, що вона наважилася привселюдно про це заявити, Норіюкі зіткнулася з украй негативною реакцією громадськості. Їй навіть погрожували розправою. Жінки та чоловіки називали її поведінку ганьбою, а на телебаченні японські посадовці висміювали її за “аморальність” і звинувачували в тому, що вона спить з усіма підряд заради кар’єри. Її настільки налякали анонімні погрози, що врешті-решт вона переїхала до Великобританії.
Прем’єр-міністр Сіндзо Абе обрав головним гаслом для своєї стратегії економічного зростання Японії «створення суспільства, в якому всі жінки зможуть проявити себе», але країні буде потрібна набагато міцніша основа, якщо вона сподівається досягти цієї мети. Жінки в Японії «проявляють себе» всупереч існуючій системі, а не завдяки їй.
Уряд Японії має правові зобов’язання відповідно до міжнародного права у сфері прав людини — він має ліквідувати дискримінацію жінок і дівчаток і забезпечити рівні права, включаючи сферу освіти та працевлаштування. Він також зобов’язаний вжити всі необхідні заходи для зміни соціокультурних уявлень і моделей, щоб викорінити практики, що спираються на ідеї про більш низьке або високе положення якоїсь із статей, або на гендерні стереотипи.
Але для всіх жінок, включачи мене, які звикли жити в оточенні повсякденної гендерної дискримінації, найважливіше — це вирішити, які кроки ми самі можемо зробити, щоб домогтися потрібних нам змін в суспільстві.
Замість того, щоб мовчки терпіти дискримінацію, японські жінки повинні закликати уряд до дій і вимагати не порушувати їхні права!
