Чому у росії не кінчаються ракети?
Більшість штатних експертів з телемарафонів запевняли нас, що у росії майже не лишилося ракет, але триває 220 доба війни і кожен день по нам щось прилітає…
На початку війни кацапи використовували високоточні крилаті та балістичні ракети (було до 70 прильотів на день), але така розкіш швидко скінчилася, а зробити нові ворог не може, бо 80% сучасної ракети типу «Калібр» це американо-японська начинка (кацапи робили лише корпус — це єдине, на що вони спроможні. Увесь «мозок» для ракет робила Україна, США, Японія).
У травні в хід пішли протикорабельні ракети Х-22 які не дуже відрізнялися своєю точністю і могли вибухнути за 500 метрів до цілі. Але і такі ракети швидко скінчилися.
На сьогодні кацапські виродки використовують старі зенітні керовані ракети 5В55 для зенітно-ракетних комплексів С-300. Ці ракети 1978 року створювалися для збиття літаків та інших ракет. У 1992 році їх швидко замінили на більш сучасні ракети вже для ЗРК С-400.
На сьогодні у орків на озброєнні перебувають 125 дивізіонів С-300 — це 1500 пускових установок та близько 9000 ракет типу 5В55. Ці ракети вражають ціль у радіусі 100 м, мають максимальну швидкість 2 кілометри на секунду та дальність не більше 90 км. Тому їх запускають безпосередньо з близьких до фронту дистанцій. Наприклад, з Токмаку можна легко дістати до Правого берега чи сіл під Матвієвкою, Вільнянськом.
Але боятися цих ракет не варто — без належного обслуговування вони можуть прожити 10 років, а більшості з цих ракет вже 30–40 років, тому це не більше, ніж металолом і такі ракети будуть вибухати прямо під час запуску, як от було у Білгороді. Звісно, нам це лише на руку.
Вчора, 30 вересня по гуманітарній колоні під Запоріжжям прилетіла ракета від С-300, але значно модифікована і з більшою масою бойової частини.
Як працюють комплекси С-300 і як зенітною ракетою можна вразити наземний об’єкт?
ЗРК С-300 знаходить ціль — літак або ракету, до справи підключається багатофункціональний радіолокатор підсвічування цiлi і наведення ракет, і дає 5В55 команду — куди летіти. Оснащена пеленгатором, ракета «бачить» радіолокаційну станцію об’єкта, і, не долетівши до нього кілька десятків метрів, вибухає, буквально засипаючи ціль хмарою з 22 тисяч металевих кубиків з гранню 1 см. Якщо ракета не влучила у ціль (ймовірність промаху — 70–90%), то вона самоліквідується.
Якщо запустити зенітну ракету по наземній цілі, то вона просто вибухне (самоліквідується), навіть якщо навести дуло у потрібну сторону. Ця ракета полетить у будинок тільки якщо там на даху чи вікні буде встановлена авіаційна радіолокаційна станція (прилад розміром із мікрохвильову пічку), яку помітять локатори С-300 і наведуть на неї ракету. Саме так вбили генерального директора «Нібулона» Олексія Вадатурського — якийсь диверсант встановив біля маєтку жертви «маячок» (авіаційний радіолокатор) і туди прилетіла звичайна зенітна ракета.
У принципі, застосовувати 5В55 як ракети «земля-земля» можна, використовуючи командне наведення. Така опція була у першої модифікації 5В55: вводилися координати, і радіолокатор комплексу вів ракету до цiлi, коригуючи політ. Але у такому випадку дальність стрільби обмежена дальністю радіовидимості і становить 25–30 км. А підвозити С-300 на таку відстань до наземної цiлi небезпечно — наші комплекси побачать ворога та одразу ж накриють артилерійським вогнем.
Орки переробили «мозок» цій ракеті встановивши замість радіопеленгатора інерційну або супутникову систему наведення (або все одразу). Інерційна система наведення — це електронний блок, куди забиваються координати наземної цiлi, і гіроскоп, який стежить, щоби ракета під час польоту не відхилялася від потрібного напрямку. Чим далі летить ракета, тим більше гіроскоп дає похибку. Ракетні блоки GPS, які можуть скоригувати політ на кінцевій ділянці — дефіцитні прилади, а російська ГЛОНАСС (глобальна навігаційна супутникова система) теж особливою точністю не відрізняється.
Окремо замінюють бойову частину з 22 тис. вражаючих елементів на звичайну осколково-фугасну боєголовку, адже від влучання «рідною» ефекту буде небагато.
Саме з таких модифікованих ракет обстрілюють Харків та Миколаїв. Найсвіжіший приклад: 22 вересня російські агресори випустили по Миколаєву дев’ять ракет від С-300. Частина з них прилетіла на територію морського торговельного порту, але головної цiлi, нафтобази, так і не дістали.
Вирішення проблеми з російськими ракетами від С-300 доволі просте: якщо на півдні України лінію фронту відсунути до Криму, а Бєлгороду зробити гарне «щеплення», то 5В55 знову стануть для агресора марними — через невелику дальність польоту їх не буде сенсу запускати.
Нажаль, вистежити чи збити кусок металолому, який летить зі швидкістю 2 км в секунду без будь-яких розпізнавальних знаків неможливо. Єдине, що залишається — працювати на випередження та вистежувати самі зенітно-ракетні комплекси С-300 чим наші військові і займаються.
Україна обов’язково помститься за кожного вбитого українця!
