Одноразова акція любові

Я ніколи не хворіла на любов.
Але інші хворіли. Розповідали, як не їли, не спали; як руйнували собі життя; вили вночі від болю; як вдень лізли на стіни; як страждали; як ненавиділи; як зневажали себе.
І все це по-справжньому: без підліткових гормонів та перебільшень. У будь-яку погоду, у будь-який вік, у будь-який настрій.
Хвороблива любов стається раптово, триває довго, жере внутрішній ресурс нестямно і жадібно. Після неї всередині залишається пустка. Вчора ти відчував світ, а сьогодні — не відчуваєш нічого.
Стає тихо і спокійно. Як на цвинтарі у добру погоду.
Ми з Лєрком вигадали таким історіям назву — “одноразова акція любові”. Сміялись, шо вийшло так влучно. Уявляли, як хтось з психологів використає термін у науковій роботі і поставе на нас посилання.
На сторінку у фейсбуці, наприклад.
Ми сміялись, але щем залишався. Я спитала тоді: “Твоя акція — це Рома?”. Вона сказала: “Так”. Я замислилась: “А у мене не було, хоча знаєш…можливо, він і був акцією”.
Моя акція тривала три з половиною роки: з лютого 2015 по червень 2018 року.
Ми познайомились сонячними підлітками. Пережили відстань, сльози, перші поцілунк і ночівлі на вулиці; зраду, телефонні дзвінки, зустрічі на холодинх вокзалах; безгрошів’я, залежність від батьків, безсонні ночі та море.
Коли все скінчилось, я раділа. Вперше, за себе, бо наша акція — це тягар. Вже потім — за нього, бо він нарешті отримав право на спокійне життя.
Але насправді, я не відчувала нічого, окрім шаленої втоми. Від слів і вчинків, які мов колесо сансари знову і знову завдавали болю.
Моя акція — це страшний сюрреалістичний сон, де я одночасно щаслива і нещасна. Як таке взагалі можливо?
Я ніколи не хворіла на любов. Принаймні, мені так здається.
Після акцій з’являються інші люди. З ними ми закохані, вільні і прекрасні. Вони відкривають нам нові світи, слухають і захищають.
Метафорично вони схожі на маяки.
Lighthouse sounds good, doesn`t it?
У них — свої акції, у тебе — свої.
Тому гадаю, урок серпня наступний: навчись давати людям свободу. І найперше — у їхньому праві любити не тільки тебе.
Бачили, як осінь підкралась непомітно?
