На зустріч із зебрами й конями Пржевальського (1)
Травневі свята 2016 р.
На травневі вихідні 2016 року ми вирішили поїхати в Асканію-Нову. Через офіційний сайт заповідника я дізнався, що готель там один, називається “Канна”, і перейшов на онлайн-форму замовлення номера, щоб ввести наші дані. У відповідь нічого не прийшло. Минуло кілька днів, і я написав на мейл готелю. Виявилось, що з онлайн-форми вони нічого не отримали, а вільних кімнат на 1 травня вже немає. Залишався ще один варіант: на сайті заповідника були контакти такого собі кемпінгу “Фортуна”. Наташа з ними зв’язалася, і, на щастя, кімната для нас була зарезервована.
Другим питанням був транспорт. Можна було їхати машиною, але це означало досить довгі переїзди по 500–600 кілометрів у день. А часу на все було тільки чотири вихідних. Громадським транспортом в Асканію можна дістатися або з Херсона, або з Генічеська/Новоолексіївки. Перебравши кілька варіантів на сайтах Укрзалізниці та bus.com.ua (а оскільки йшлося про травневі свята, на деякі нічні поїзди місць уже просто не було), ми вийшли на такий варіант: туди через Запоріжжя і Новоолексіївку, назад через Нову Каховку і Дніпро.
Запоріжжя
30.IV
Швидкісний “Тарпан” їде до Запоріжжя близько семи годин. О другій дня, втомлені довгим сидінням, ми вийшли на розжарену сонцем і заповнену машинами привокзальну площу. Звідси було вже недалеко, бо враховуючи графік подорожі, готель ми обрали у трьох трамвайних зупинках від вокзалу, на вулиці Поштовій (до декомунізації — Максима Горького).
Це симпатична вулиця з трамваями, яка йде паралельно найдовшій вулиці Запоріжжя — Соборному проспекту (колиш. Леніна). Готель виявився теж досить затишним і комфортним.
Але часу засиджуватися в готелі не було, бо більша половина дня вже минула, а завтра нам рано виїжджати. Тому, якщо хочемо побачити щось у цьому місті, треба рухатись. А побачити ми хотіли передусім острів Хортицю.
Переповнена маршрутка довго їхала про Соборному проспекту (він справді дуже довгий), потім виїхала на міст, і нарешті (треба було ще докричатись до водія) ми вийшли на острові, там де на нього виходять конструкції нового незакінченого мосту через Дніпро.
Ліс був яскраво-зеленим, яким він буває тільки на початку літа. По стежині крізь ліс, іноді зустрічаючи людей, ми через пару десятків хвилин вийшли на відкрите місце, де стоять опори ліній електропередач. Ще за якийсь час вийшли до дерев’яного частоколу Запорізької Січі — сучасної “реконструкції” у зменшеному масштабі.
Я тут уже бував, і не очікував чогось особливого. Але зроблено досить симпатично: дерев’яна церква, а навколо неї тематичні хатки, які представляють різні сторони життя січовиків. Звідси ж відкриваються види на Дніпро, скелі в ньому та велику конструкцію Дніпрогесу.
Дивувало тільки те, що хоча вихідний день був у розпалі, і деякі гості щойно добралися на острів — а працівники “Січі” стали згортати експозиції і випроваджувати відвідувачів, бо їхній робочий день закінчився. Ми пішли далі, у північну частину острова.
Північний берег острова досить цікавий, з крутими кам’янистими схилами. В одному місці стояла табличка, що ймовірно тут загинув князь Святослав Ігорович у 972 році. Цікаво, як вони це визначили.
Стежиною понад цими скелями ми вийшли на Арковий міст і по ньому перейшли на правий берег. По тихій вулиці — бульвару Вінтера (це був головний інженер будівництва Дніпрогесу) дійшли до греблі електростанції, з тим щоб там сісти на якийсь транспорт і поїхати “додому”. На іншому — лівому березі Дніпра відкривався вид на величезну промзону.
І тут у мене з’явилась ідея: а що, як перейти на інший берег Дніпра своїм ходом, по греблі Дніпрогесу? Я обережно поділився нею з дружиною, яка не є великим фанатом ходьби пішки на великі дистанції (а пройшли ми сьогодні вже багато…) Але Наташа погодилась!
Я знав, що це буде неблизько, адже по карті видно, який вигин робить дорога на підході до лівого берегу, там де зроблений шлюз для проходу суден. Також треба було постійно оглядатися, чи не їде хтось за нами на велосипеді. Але види відкривалися дуже цікаві!
Нарешті ми дійшли до початку Соборного проспекту і сіли в маршрутку. Пряма широка вулиця стимулює водіїв бусиків влаштовувати справжні перегони між собою. На цьому день і закінчився.
1.V
Квитки до Новоолексіївки у нас були на ковельський поїзд, який вирушав досить рано, десь о 6:50. Тому ми рано встали (ми не були певні, що трамваї у вихідний о цій порі уже ходять, і готувалися, що можливо доведеться пройтись пішки). Але трамвай приїхав одразу.
З поїзда вийшло багато людей — у нашому плацкартному вагоні залишилось багато вільних місць. Після Запоріжжя залізниця довго йде по насипу на самому березі Каховського “моря”. Це було красиво.
На під’їзді до Новоолексіївки вагоном ходили різні люди, питаючи, чи не треба нам їхати в Крим. Те саме питання ми почули ще з десяток разів, поки не вийшли з залізничної станції в село. Тепер це кінцева зупинка поїздів, що раніше їздили у Крим, а до кордону з окупованим півостровом звідси всього 30 км. Автостанції тут немає, треба вийти на шосе, що проходить по околиці села, і там ловити транспорт у напрямку Асканії. З забудови Новоолексіївки запам’яталась мечеть.
Прямий автобус до Асканії мав бути не раніше, ніж години за півтори — це я бачив на автобусному сайті ще напередодні. Незабаром приїхала маршрутка, якою можна було доїхати до “повороту на Асканію”, і ми вирішили скористатися. По телевізору йшов якийсь російський фільм.
Ось і село Чкалове, в якому відгалужується дорога на Асканію-Нову. Павільйон зупинки (тут їх називають “ожидайками” — нове слово), плаский степ навколо і нечасті машини. Отара овець неспішно пішла в село з пастухом. Тут ми мали б чекати ті самі півтори години, але… Постоявши в “ожидайці” пару десятків хвилин і прочитавши все, що було написано на наклеєних папірцях і на самих її стінах, я звернув увагу на клаптик зі словом “ТАКСИ” і телефоном. Вдалося! Чоловік на іншому кінці перепитав, де ми перебуваємо, і сказав трохи почекати.
Незабаром під’їхала радянська машина, здається це була “Волга”. Водій пробуркотів щось про те, що “він там у Кривому Рогу отдихає, а я тут за нього працюй” (очевидно, це не той Кривий Ріг, де роблять метал — а сусіднє з Чкаловим село, яке теж носить таку назву), і повіз нас у завершальні 20 кілометрів дороги. Місцями були вибоїни, але в цілому дорога нормальна. Нарешті ми вигрузились біля асканійської автостанції і стали роздивлятися, що тут де.
===
15 секунд реклами. Замовляючи готель через booking.com, скористайтесь моєю знижкою на 10%!
===
Закінчення тут