Бещади, листопад 2018: День 2 (піші мандри)
19.11.2018
Цікаво, скільки я можу пройти пішки за день, коли у відпустці, і немає з собою велосипеда?…
У понеділок я прокинувся близько 7ої і поснідав своїми запасами. Перевірив прогноз погоди на interia.pl — в Устриках цілий день невеликий “мінус”, але без снігу. Думав взяти напрокат велосипед у магазинчику, який помітив напередодні. Але на вулиці, поки розглядав схеми маршрутів на стендах посередині площі, виявилося, що сніг уже почався! Сайт обманув, а от пані Бася вчора казала про очікуваний сніг. Отже, прийдеться ходити пішки.
Перебравши різні варіанти, пішов уздовж шосе, яким я вчора приїхав — в село Устянова. Точніше, там є Устянова Горішня, а далі за нею — Долішня. Село почалось одразу за межею Устриків. Бачив, як працює дорожня поліція (нагадую, був ранок понеділка!) Двоє поліцейських зупиняли всі машини, що їдуть в обох напрямках, і казали водіям подихати в трубку. Потім бажали щасливої дороги.
Незабаром я вирішив перевірити, що там далі по карті (на автобусній зупинці зайшов з телефоном під дашок, бо сніг не переставав). Виявилось, що вже от-от ліворуч буде дорога на Лобозев, якою можна дійти до Соліни — містечка, в якому розташована велика гребля на річці Сян — один з must-see регіону. І до Соліни лишається 8 з лишком км, або за оцінкою Ґуґла, 1 год 40 хв пішої ходи.
Ок, думаю, часу ще багато, чому б не сходити пішки в Соліну. Звідти, я вже попередньо “пробивав”, можна повернутися автобусами з пересадкою.
Повертаю на бічну дорогу, і вона одразу йде круто вгору. До наступного села — Лобозева (історична українська назва Лобізва) 3 кілометри. Піднімаюсь, час від часу відступаючи на узбіччя при наближенні зустрічних машин: ця дорога не дуже широка. На деяких галявинах в цьому місяці триває вирубка лісу, про що попереджають таблички, і час від часу зустрічаються фури, навантажені дровами. На черговій поляні бачу, ще якийсь новий знак. УВАГА ВЕДМІДЬ написано, і відповідна фотка. Я читав перед виїздом, що саме в Бещадах живе більшість польських ведмедів. Піду я, думаю, трохи швидше! Якраз дорога перейшла в спуск.
Дорогою їздять машини, хоч і нечасто. Крім того, доноситься шум лісопилок, тож тут мені нічого не загрожувало. А от коли відійти в ліс, то хтозна!
Почалося село Лобозев, і тут розвилка на дорозі й ще одна дилема. Праворуч — 5 км до Соліни, а ліворуч 6 км до Телешниці. Про останню я дивився на карті вранці. Там є затока озера — точніше, того ж водосховища на Сяні. З Устриків можна дійти до цього села гірськими шляхами, і це близько 11 км. Трохи повагався і повернув ліворуч на Телешницю.
Там же на перехресті були автобусні зупинки з наклеєними розкладами — нічого хорошого, рейси на Устрики є тільки в канікули (липень-серпень).
Дорога йшла вгору. Лобозев також ділиться на Нижній і Верхній. Багато реклами агротуризму і місць для ночівлі. Але зараз, здається, і місцеві не всі тут живуть. Ось на горі костел, дорога пішла круто вгору, і навколо тільки ліс. Потім праворуч відкрилася гарна полонина. Нарешті почався спуск і внизу показались будинки Телешниці. Можна було зробити гарні кадри.
Тут у мене було відчуття загубленого у часі й просторі місця, повного відриву від цивілізації. Пригадався острів Скай у Шотландії, по якому я блукав у 2013 році.
Роздивився розклад на автобусній зупинці. О 13:42 мав бути рейс до Соліни. Схожу на затоку, повернусь і ще десь по селу поблукаю, і тоді зможу на ньому поїхати.
До затоки йшов десь півгодини. На березі мав бути бар і прокат човнів. Вони там справді були, хвіртка на територію відчинена і стояла якась машина. Але нікого не видно. У магазин не став заглядати, можливо там хтось і був. Просто пофоткав затоку і рушив назад.
На автобусній зупинці зайшов усередину, щоб під’їсти свої запаси. Приємно на хвильку заховатися від вітру й снігу, і присісти. Крокомір на телефоні показував уже 16 пройдених км.
Ну й вирішив іти назад пішки, не чекаючи примарного автобуса ще годину (час показав, що це було правильне рішення!) Іншою альтернативою було йти 11 км напряму на Устрики через ліси. Але думка про ведмедів змусила від неї відмовитись.
Повернувся до Лобозева. На його околиці, просто на схилі біля костелу, кладовище. Написи всі польські, але деякі імена — Dymitr, Paraskewia, Anastazja — свідчать про українське коріння. На вже знайомій розвилці перевірив по карті: до Соліни 4 з чимось км. Іду вже туди, все-таки подивитись на ту греблю.
В ногах уже з’явилась деяка втома. Коли почалася Соліна, дорога пішла вгору. А потім вона зробила плавний широкий вигин, щоб опуститися на рівень річки. Гребля насправді варта уваги: в одну сторону широке штучне озеро, а в другу — круті бетонні стіни, споруди електростанції і широка долина річки Сян. Збудована у 1960-і. Написано, що там заборонено перебувати під час грози, про яку попереджатиме спеціальна сигналізація.
Думав, що поїм в околицях греблі — але там усе зачинено, працювали лише пара лотків з сувенірами і продуктовий магазин. Програма e-podróżnik обіцяла автобус до села Угерці-Мінеральні (це на шосе, що веде в Устрики) лише через годину. Тому я потроху пішов пішки.
Далі дорога перетнула Сян, а за мостом була зупинка. Табличка на ній підтверджувала, що о 15:29 буде автобус. На маленькій автозаправці я купив соломку і вирішив уже нікуди не йти, почекати ці півгодини тут.
На мосту ввімкнулись ліхтарі. І приїхала маршрутка, точно за розкладом. Тепер залишалась задача, добратися з Угерець додому. E-podróżnik показував час очікування 1 год 25 хв, і табличка на зупинці це підтвердила. Ок, чекати не буду, йду узбіччям дороги в напрямку “дому”. І дивлюсь по сторонах, чи не трапиться якась кав’ярня.
Трапилось в Ольшаниці — наступному селі по трасі, але не кав’ярня, а супермаркет. І коли я на лавці біля нього поїв cebulak — булку з цибулею, плюс сир і кава з моїм ще домашнім пирогом — сил одразу якось додалось! Тепер хоч до Устриків, хоч до самого Києва можна йти далі. А тут і щось цікаве з’явилось по дорозі: спочатку великий костел, а одразу за ним гарний палац зі ставком.
Тепер у палаці — готель і піцерія. Поки я ходив навколо ставка, щоб сфоткати його серед темряви, пройшов деякий час, і от до автобуса лишається хвилин 20. В наступне село я вже не пішов і дочекався його в Ольшаниці. Приїхав автобус із шикарними туристичними сидіннями, а за останні 13 км сьогоднішнього шляху з мене взяли всього 4 злотих. Приємно!
В Устриках уже лежить сніг. Ще пішов у великий супермаркет Бєдронка. Кілометр туди і стільки ж назад, ноги вже ледве тягнуть. В сумі програма-крокомір нарахувала десь 36,5 км пішого шляху за день. Це рекорд, який важко буде перевершити!
див. також: Перший день, Третій день, Четвертий день