Макроекономіка воєнного часу

Усі податкові надходження в Україні (945 млрд за 10 міс) йдуть на оборону і їх сукупно недостатньо (1.631 млрд за 10 міс). Інші витрати бюджету — загальнодержавні витрати, освіта, соціалка, екологія, економрозвиток тощо — це все гранти та кредити міжнародних партнерів. Ми не встигли вибудувати фіскальну спроможну державу до війни і тим більше — до 24 лютого.

Дані https://openbudget.gov.ua/?month=10&year=2023&budgetType=NATIONAL

Що ми можемо робити (думки в голос) (та згідно пріоритетності):

1. Поглиблювати та розширювати ринки, особливо ринків воєнного часу, — закупівля зброї, ремонт техніки, медицина та реабілітація, медичне обладнання та препарати, локальні енергетичні системи, освіта робітничим та технічним спеціальностям тощо. Саме ринки: компанії — продукти — оплата — конкуренція. Не волонтерство, не донати, не гранти. Ринки генерують ланцюги постачання — доходи — зарплати — податки — інвестиції.
2. Прибирати псевдосоціальне регулювання — штучно низькі ціни на (електро)енергію та комуналку, податкові пільги релігійним організаціям (і не лише), утримання творчих спілок т.д. За це все платить бюджет, який не може собі цього дозволити.
3. Інвестувати кошти донорів у програми зменшення бюджетного споживання — банальна масова термомодернізація бюджетних будівель дасть економію того, що ми чомусь оплачуємо коштом європейських (та інших) платників податків. Окрім економії, це і робота будівельникам і зелений перехід. Інші точки бюджетної економії без зменшення ефективності державних функцій — оптимізація та ефективність інфраструктури вищої освіти (усі ці замерзлі будівлі університетів), комерціалізація системи профтехосвіти, реформа будинків культури, переведення в цифру соціальних виплат тощо. Менше витрачаємо — менше коштів нам треба до бюджету.
4. Підтримувати (гранти, разом з донорами) технічну та технологічну модернізацію середнього бізнесу — роботизація, краще обладнання, компетенції персоналу, менеджмент інновацій, розробка нових продуктів — не лише обладнання як Доступні кредити 5–7–9%, а власне проекти (обладнання + люди + підрядники). Посилити середній (50–250 працівників) бізнес без вибору “чемпіонів” (імпортозаміщення, експортна орієнтація чи агро) — ринок сам розбереться, кому треба. Конкурентоздатні середні бізнеси — це і експорт, це й робочі місця, це й податки.
5. Розкорковувати доступ до капіталу поза банками. Мікро, малий, середній, зрештою і великий бізнес, — має мати доступ до капіталу поза банківською системою, яка не кредитує (і не буде цього робити через NPL та вимоги) — і яка має залишатися стабільною. Небанківське кредитування, фонди мікроінвестування, прямі позики, — треба запускати кровеносну систему економіки (=фінансування) без надмірного патерналізму (нагляд, а не контроль). Гранти малому та мікро бізнесу фундаментально нічого не вирішують — бізнесу потрібен доступ до довгих коштів. І ці кошти в Україні є — але немає механізмів для їхньої роботи.
6. Пришвидшити та перепрошити ринок зайнятості — бізнес стогне від нестачі кадрів (але часто не готовий платити гідні зарплати), натомість люди повільно перекваліфіковуються чи підвищують компетентності. Державна система зайнятості та профтехосвіти — це застарілий непотріб. Радикальні рішення — ліквідувати цю систему — ввести ваучери (бізнеси-працівники).

Що це означає:

1. Усвідомити важливість економіки (споживання, будівництва, інвестування) та спокійно ставитися до проявів споживацької культури. Добре, що українці споживають в Україні (купляють, плалять, витрачають). Є морально-етична сторона — нам не завадить стримувати хизування та стишувати властиво споживання.
2. Припинити риторику бідкання у відносинах з донорами. Війна — не привід перестати впроваджувати реформи і просити кошти виключно на підтримку бюджету. Останні місяці риторика Ukraine Facility (оці 50 млрд євро від Європейського Союзу) — це те, що це кошти не на реформи, а на проїдання — підтримку бюджету 2024–2025 — “бо у нас немає коштів”. Так, немає, а може ми не будемо просто витрачати ці кошти “як-є”, а спробуємо реформувати бюджетну систему та розвинемо економіку? Навіть 2 млрд євро за 2 роки здатні перетворитися на 10 млрд нових надходжень до бюджету та економії бюджету.
3. Прагнути заробляти більше — могти більше, брати відповідальність, шукати можливості. Україні потрібні наші податки. Чи підприємці, чи працівники — ми всі є економічними агентами. Для споживання нам потрібні доходи — і ми маємо прагнути заробляти більше — підвищувати спроможності та посилювати компетентності, змінювати фах та змінювати бізнес. Не боятися трансформацій та йти на ризики. Коли немає варіантів — ок заробляти менше, але чи справді ви зробили все?