Мої Кілограми Vol 2
Контроль, тривога і компульсивне переїдання
Я поправилась. Кілограм на п’ять, не знаю, не зважувалась вже місяці півтора. Cпочатку схудла, а потім поправилась, як і боялась. Але про все по порядку.
Десь півроку після закінчення дієти я була ідеальна. Не їла хліба, крім бутерів в подорожах, а тістечок навіть там. Робила вигляд, що і не хочеться. Потім ідеальність кудись ділась: я почала “дозволяти собі” улюблений арахіс в шоколаді коли зла чи втомлена, чи коли все одно вже “стратила” з самого ранку. Далі стало ще веселіше, після періодів обжирання, я знову починала їсти по листочку. У мене все виходило і все подобалось, крім того, що результати були вже не такі миттєві, трьох днів, навіть тижня стало малувато. Без листочка я не відчувала контролю, все ніби було несправжнім. Зранку ставала на ваги — і весь день зіпсовано. Дивилась на себе в дзеркало і матюкалась. Боялась вдягати улюблені речі, не знала, чи налізе. Почала думати про їжу постійно. Буквально зранку до вечора, завжди наперед продумувала коли мені треба поїсти і що це буде. Так тривало не довго, але душевних сил це забирало вагон.
Десь місяць тому мені до рук потрапила книжка психотерапевта Світлани Броннікової про інтуїтивне харчування (в жизні б не купила видання з такою назвою і обкладинкою. взагалі ця тема якась “стидна”… ) Як справжній іпохондрик, я знайшла в себе ознаки купи розладів харчової поведінки. Але я також знайшла купу відповідей на свої питання і м’яко кажучи офігіла.
«Невозможно оставаться худым, будучи эмоционально нестабильным, если именно с помощью еды вы привыкли решать собственные психологические пролемы»
Дисклеймер: ідеї і теорії всі з книжки в моїй творчій обробці. Інсайти — власні
1. Всі дієти працюють. Тимчасово.
Приблизно такий же процес як описано вище, я прочитала і в цій книжці. Тобто я здогадувалась, що я не одна така і багато хто худне, а тоді знову поправляється, але я думала, ми всі себе просто “розпускаєм”. Думала, якщо я буду слідувати принципам з листочків, якщо буду зважувати їжу, якщо буду їсти кожні три години — це і не дієта зовсім, це стиль життя. Ну і що, що я хочу тістечок і морозива, я не хочу бути жирной (жирний=поганий, ми так навчені всією сьогоднішньою мас-культурою). Я перестану хотіти шкідливої їжі, житиму довго і щасливо з своїми 55.
Але от нє. Якщо є обмеження, розділення на хороше і погане, завжди наступає зрив. Oh wait, перед зривом ще буде тривожна фіксація на їжі, страх з’їсти щось не те. А потім зразу зрив, почуття вини, ненависть до себе, увесь цей комплект з якого все починалось — і вперед шукати нову дієту.
В “Добрих передвісниках” Геймана з Пратчетом (чи Пратчета з Гейманом) один із вершників апокаліпсису містер Блек, він же Голод — якраз і займається бізнесом дієт. І фастфудів заодно. Карочє знайте, дієта — це і є вершник апокаліпсису.
Я, до речі, якраз збиралась спробувати кето. Це коли 80% калорій отримуєш з жирів. Стрьомно, але я начиталась про ефективність і думала шо справлюсь тиждень-другий. Добре що не почала.
Якщо довго забороняти собі те що ти хочеш, ти не перестанеш його хотіти. Ти перестанеш ПОМІЧАТИ що хочеш. Гірше — взагалі можеш розучитися помічати бажання і отримувати задоволення.
Виявляється, ще 1944 року в Миннесоті (там за посиланням стрьомні фотки) провели досілдження: групу цілком здорових мужиків посадили на півроку на 1570 ідеально збалансованих калорій (приблизно половина від звичної калорійності). В результаті чуваки втратили чверть власної ваги, стали депресивні, дратівливі, не могли сконцентруватися, а їжа стала нав’язливою ідеєю.
На наступному етапі піддослідним дозволили їсти все що захочуть — і звісно вони топтали все до чого можна добратись, дехто доїв до лікарняного ліжка, всі — до своєї нормальної ваги, але за рахунок жиру, а не м’язів, як раніше. І тільки після цього почалася стабілізація, в тому числі й емоційна. Так мужики це на благо науки робили, а ми дури себе просто так мучаєм.
Карочє, дієта завжди закінчується набором ваги. Проти тисяч років еволюції перти можна, але не довго.
2. Ти нормальна
Середній розмір одягу американських моделей — 2, середній розмір американських домогосподарок — 14.
Це все що вам треба знати про стандарти краси, які по суті — дефіцит ваги і шкода для здоров’я. Оптимальний ІМТ (вага в кг поділити на квадрат росту в метрах) для довгого і щасливого життя — 25–30 (те що зараз кваліфікують як надмірна вага. У моделей ІМТ в середньому 16) плюс тренована серцево-судинна система (не кубики на пресі, а п’ять поверхів вгору без віддишки). Саме таке співвідношення росту і ваги статистично означає найдовшу тривалість життя.
Але кого це гребе, якщо свято віриш у красиву картинку: от я схудну і моє життя різко зміниться на краще! Фігушки, я там була.
3. Кілограми в тебе в голові
Переедание или ограничение себя в пище — психологическое расстройство, а не лень и слабоволие.
Хоча можливо лінь — теж психічний розлад? Енівей, ми тут про те, що соромити людей за кілограми, знецінювати чи вимагати взяти себе в руки — ніяк їм не допоможе і навіть навпаки. Будь-який негатив щодо тіла призовдить до розбалансування взаємин з ним. Зле “корова” на фізкультурі, або підслухане перешіптування в роздягалці — ти можеш мільйон разів “не звертати уваги”, але це налаштовує тебе проти власного тіла.
Перфекціонізм, метушливість, ірраціональний негативізм (думати про себе погано no matter what), диссоціація (я окремо, тіло окремо) і плізерство (коли потреби інших ставляться вище своїх) — типові риси людей з зайвою вагою. Навпаки, певно, теж.
Найчастіше вся ця радість починається з дитинства: батьки, схиблені на досягненнях, або знають все краще за тебе, або не дотримуються психологічних кордонів чи просто не проявляють емоцій. Більшість сімейних установок, в тому числі й щодо їжі, дістаються нам у спадок. Я, наприклад, дуже добре пам’ятаю, як заздрила друзям у яких була вазочка з цукерками на столі. Казала, “в нас так не проканає, ми зразу все злопаєм” — бо в нас її правда не було. Зараз у батьків є, а я досі боюсь “зразу все злопать” — і лопаю.
Карочє, не можна схуднути на довго, поки ти не дружиш із власним тілом і поки хтось важливіший за тебе. Тому починати треба ніяк не з дієт.
4. Кілограми як захист
Про анорексію з булімією ви певно чули. Вони є в офіційному каталозі хвороб. Але купи розладів травлення там немає. Наприклад, двох варіантів переїдання: напади (“приступообразное”) і компульсивне (нав’язливе). Під час нападів, людина втрачає контроль: їсть швидко, незвично багато, ховається від людей, в результаті відчуває вину і сором, навіть відразу до себе. Ви могли чути, що таких людей називають бінджерами. Зі мною буває, особливо коли лишаюсь сама. Першим ділом в хід іде печиво і шоколад, в ідеалі разом. Прекрасно, якщо є ще арахісова паста і хліб. Ой всьо!
Той, хто страждає компульсивним переїданням ненавидить своє тіло, вважає його жахливим, себе, відповідно, поганим і жалюгідним. Стільки емоцій, а єдиний відомий спосіб з ними впоратись — це їжа.
Компульсивное переедание порождается внутренней потребностью иметь лишний вес.
Тобто якщо ми їмо більше, ніж треба, особливо на емоціях, значить нам це навіщось треба. Найчастіше жир — це захист від сексуальності, гніву, виправдання невдач у житті, кладовище для всіх проблем. Бо “красиві” не плачуть і не бояться. А якщо я плачу і боюсь, значить мені не треба бути красивим. Л — Логіка.
5. Контроль vs Відповідальність
Для того, чтобы победить расстройства пищевого поведения, необходимо принять на себя ответсвенность за собственное тело и питание. Ответственность не имеет ничего общего с контролем.
Отже, є дві шкали крайностей: 1)їсти несвідомо/занадто паритись і 2)обмежувати себе в усьому/не обмежувати взагалі. Бажане інтуїтивне харчування — це про усвідомлений дозвіл їсти все. Усвідомлений, нагадую, це не пялитись в комп і серіал, поки їси. Пропозиція їсти не відволікаючись, так само як ідея вибрати що ти хочеш (без листочка), викликає тривогу, тобто відчуття відсутності права на помилку. От з ним і треба боротись, а не з власним тілом.
Коротше, хороша книжка, хоч і з жахливою обкладинкою. Дуже раджу. А я поки що вчуся заново хотіти і розуміти чого хочу замість їсти по листочку, не ненавидіти себе “жирну” і відрізняти голод від бажання заїсти ту саму ненависть. Схоже, буде ще третя “кілограмна” частина. Мені треба ще якось переварити розділ з вправами.
Усе це може здаватися занадто очевидним. Або ваша історія може бути занадто іншою. Розкажіть її. І в будь-якому разі, натискайте на аплодисменти.
