Чим більше я роблю VR, тим більше люблю реальність, — нідерландський режисер Стейе Халлема
Третій гість “Цифрової присутності” — режисер, музикант та засновник Smartphone Orchestra Стейе Халлема (Steye Hallema). Розмова відбулася у рамках проєкту українського режисера та медіа-артиста Пьотра Армяновського.
Дослідницька платформа “Крапка з комою” пропонує вам першу частину інтерв’ю:
– Стейе, у твоїй біографії на сайтах Smartphone Orchestra та LinkedIn є згадки про те, що ти син відомого ілюзіоніста. Як це вплинуло на твоє життя? Яким було дитинство сина фокусника?
– Я думаю, що найбільший фокус, який вдався моєму батьку — це його зникнення до Іспанії, коли мені було п’ять років. Його в моєму житті майже не було. І це неабияк вплинуло на мене. До того я наврядчи мав хоч якесь уявлення про магію і трюки. Хоча в мене є шкільні фотографії, на яких я показую фокуси. У мене гострий капелюх, мотузки, чарівна паличка та й решта. Хоча я не дуже захоплювався батьком — я його майже не знав.
Зараз я маю відчуття, що теж намагаюся займатися магією, але по-іншому. Думаю, тому я почав з музики. Бо музика — це справжня магія. Ти її не бачиш, але, коли вмикаєш, всі навколо щось відчувають. І я думав: “Вау, це вражаюче”.
Потім вирішив: хоч музикою цікаво займатися, але нею важко заробляти на життя. Вона дуже інституціоналізована. У музиці складно стати по-справжньому інноваційним артистом. Якщо ти створюєш щось нове, люди це не зовсім розуміють, бо мислять старими музичними шаблонами. Це жанрова штука. Хоча зараз все змінюється завдяки Spotify, змінюється спосіб, яким ми слухаємо музику, але ікони, поп-зірки досі ті ж самі. Тому мені це перестало бути цікавим. А продавати свою музику…
Я завжди намагався робити щось особливе: переважно із медіа, типу відео 360° або як Smartphone Orchestra. А зараз, коли трохи виріс і маю за плечима певну кількість робіт, я багато в чому схожий на батька. Я намагаюся творити диво, надихати людей чимось таким, щоб “вау!”. Але роблю це не так, як мій батько. Він подорожував довкола світу сам: їздив і виступав на сцені зі своєю магією. Самотньо сходив зі сцени, як мавпочка з дешевими трюками. Я не хочу, щоб це прозвучало як неповага до батька. Це для того, щоб передати справжню картинку. І цей варіант я не хочу для себе.
Smartphone Orchestra це зовсім не про мене як художника. Це про кожного! Це те, що зробило мене вільним. Кар’єра музиканта вимагала вживатися у роль зірки, яка стоїть на сцені і робить щось неймовірно круте. А мені це здавалося обмеженим і нудним. Можливо, я не був достатньо хорошим в цьому. Це також все пояснює. Але Smartphone Orchestra створений для кожного, будь-хто може бути його частиною. Це не про себе коханого. Це про те, як бути усім разом, обмінюватись досвідом. Це набагато крутіше, ніж досвід егоїстичних поп-ідолів, якими кишило минуле століття.
– Я дивився кліп у 360°, той, що ти робив з групою Bison kids: “What do we care for”. Мені він дуже подобається. Ти робиш видимим його магію. Там є різні елементи, щоб зробити камеру помітною, зробити видимими переходи між кадрами. Було цікаво спостерігати за цим на пласкому екрані, незважаючи на те, що, як правило, відео 360° важко дивитися на звичайному екрані. Але ви зробили так, що для мене це працює.
– Так! Те, на що ти натякаєш, мені справді подобається. Цікаво, що ми почали з магії. У багатьох випадках я роблю протилежне до того, що робив батько. Мене цікавить: як працює цей фокус? Цього зазвичай не показують. А я люблю розкривати секрети фокусів. Показувати зусилля, які вкладаються, щоб трюк працював. Я думаю, це дуже круто, що хтось опускає хула-хуп над камерою, але одночасно у VR — навколо тебе. Це перетворює тебе на щось інше. Це та магія, яку має VR. Ти бачиш, як це зроблено. І я думаю, що бачити багатьох людей, які працюють на тебе, це щось справді особливе. І я думаю, що через це я також є великим фаном гурту OK Go. Я їх обожнюю. Я вбив би за можливість зробити VR-кліп для OK Go. Це моя мрія.
– У твоїй біографії зазначено, що ти вивчав музику, образотворче мистецтво, танці, працював на телебаченні. Мій бекграунд теж різноманітний. Іноді я такий: “А-а! Що саме мені краще робити? Що я люблю найбільше?” Але щодо VR я розумію, що можу поєднувати все. Це частково театр, частково кіно, і це пов’язано з комп’ютерними науками. Як щодо тебе, ти відчуваєш себе цілісним?
– Це гарне питання. Я відчуваю тривогу, тому що завжди хотів робити усе. Це завжди було: “Як багато усього! А-а-а!”. Це може лякати. Як мені з цим впоратись? Я заспокоюю себе, звужуючи це до… Можна сказати “до свого ремесла”. І моє ремесло є доволі простим.
Те, на чому я спеціалізуюсь — це відносини між учасником, глядачем та сюжетом. Наприклад, у VR ви є частиною історії, бо знаходитеся в ній. За це я люблю VR. Подібне зі Smartphone Orchestra: ти можеш бути слухачем, глядачем, учасником. Ти частина цього. Уся моя робота про ці стосунки. І це дає можливість робити багато речей. Це те, що я намагаюсь робити якомога краще. Мені здається, це те, що треба вирішити у цьому столітті. Як у минулому столітті ми змогли все помістити у квадрат, а потім монтувати, робити продукт захопливим та чуттєвим.
Зараз нам потрібно з’ясувати, як робити історії, де учасники є частиною сюжету. Ми досі це з’ясовуємо. Комп’ютерні ігри роблять це по-своєму, але надто просто, бо переважно це шутери та насилля, або коротка сцена, в якій ти обираєш питання. Гадаю, що VR та AR це простір, де ми знайдемо шляхи, які є органічнішими.
– Ми могли б поговорити на конкрентних прикладах, зокрема твоєї VR-опери Weltatem. Розкажи, як виникла ідея, і чим це було для публіки?
– Нас запросив оперний театр і театральний колектив, щоб разом працювати над оперою у віртуальній реальності. Це мала бути опера про оперу. І коштів у них було достатньо. А я був зацікавлений, бо ж митець і мені потрібно працювати. Але в якусь мить… Насправді, я не дуже люблю оперу. Я вважаю її красивим ремеслом, але люди співають занадто голосно. Якщо це грає по радіо, то я вимикаю.
Я охочіше слухаю хеві-метал, ніж людей, які роблять: “А-а!”. Але ціную майстерність та фізичну витривалість. Оперні співаки, вони… вони займаються особливим видом спорту. Це те, що мені видається цікавим і дещо неприємним водночас. Я запропонував: “Чому б не зробити це про співаків, про сам спів. Можливо, у такий спосіб ми навчили б аудиторію співати”. Мабуть, я справив враження, бо вони такі: “Добре, давайте спробуємо”. Ми спробували, і все вийшло чудово.
Ми зробили твір для 60 людей. Вони приходять у оперний театр, який є по суті кругом. 30 глядачів сідає, а інші 30 одягають шоломи віртуальної реальності. Також там залучені справжні оперні співаки, які допомагають учасникам. У шоломі віртуальної реальності глядачі грають у гру, яка вчить їх співати. Вони мають дихати у певний спосіб. Також у нас була інтерактивна річ — треба було співати певну ноту. Така штука, що ходить вниз і вгору, наче тюнер. Ми пропонували робити це учасникам, а оскільки всі шоломи були синхронізовані, то 30 людей у шоломах перетворювались на хор. І ті, які були навколо, сиділи і дивилися на це, як на концерт. Взагалі, людям все вдається, якщо їм допомагають. Цікаво, наскільки ми всі музичні.
За десять хвилин вони мінялися, щоб інша половина публіки могла вдягти шоломи. А в останній частині оперні співаки по-справжньому співають. Коли я був всередині дійства, у останні десять хвилин я дивився, як чарівно співають оперні виконавці. І тепер я люблю оперу. Я вилікував власну проблему цим проєктом.
– Цей проєкт досі існує?
– Так, він існує, але на паузі. Ми зробили його у 2016 році, і виявилось, що дуже важко займатися його дистрибуцією. Люди хочуть його, але організувати це все разом зі співаками і шоломами… Я змушений дорікнути оперному театру, який нас найняв. Нажаль, їм не цікаво його продавати, вони вже отримали те, що їм було потрібно. А мені трохи сумно, бо я відчував, що моя робота готова вирушити у всесвітній тур, і всі б говорили: “Це божевілля. Це так круто”. Але в певну мить я вже не міг лишатися єдиним, хто займається просуванням, бо, знаєш, я зайнятий іншими справами. Ми дуже сильно намагалися, але доведено досвідом — це дуже важко. Але робота досі там. Тож, запрошую спробувати. Я завжди намагатимусь прожити його знову, бо це справді хороший твір.
– До питання дистрибуції такого специфічного продукту з оперними співаками та хором. І навіть ширша проблема 360° і VR: якщо у вас немає шолома, ви позбавлені відчуття повного занурення. Ви також працювали у Disney в якомусь діснеївському VR-стартапі?
– Це не Disney. Це Jaunt XR — стартап з Лос-Анджелесу, який фінансувала студія Disney. “Окей, віртуальна реальність — це цікаво”. Вони допомагали стартапу створити найкращий продукт. Це був цікавий і драйвовий досвід.
Я зробив відеокліп, про який ти згадував раніше: “What do we care for”. Коли я працював над ним, то й гадки не мав, що таке віртуальна реальність. Це було в перервах між сценаріями та тестами. Тоді я дізнався з якогось блогу про Oculus DK2. Вже у 2009 році я знімав відео 360°. Так само, як ти дивився мій музичний кліп, треба було крутити відео на Youtube. Тож, коли ми зробили цей кліп, він потрапив у хайп навколо VR. Технічний директор Jaunt XR побачив його і сказав: “Я хочу цього хлопця”. Тож вони перевезли мене до Лос-Анджелесу, до Кремнієвої долини, і сказали: “Ми хочемо, щоб ви працювали на нас і створювали VR”. Я відповів: “Дайте мені подумати над цим… Добре, я згоден”.
Це був комерційний проєкт, і цим він дуже відрізнявся від того, що я робив раніше. Але це теж було цікаво. Це помістило мою творчость у контекст: “Зачекай секунду. А що увесь світ вважає хорошим, вартим чогось…” Я не впевнений, що завжди погоджуюсь з комерційним поглядом. Але, принаймні, вчитися було цікаво.
– Я маю враження, що зараз, незважаючи на багато зусиль Facebook Oculus, не відбувається поступу, якихось революцій у VR-контенті. Твій відеокліп виглядає доволі сучасним. Здається, це максимум, що зараз можна взяти від відео 360°. Smartphone Orchestra, як спосіб залучення людей, здається ще більш ефективним. Як ти прийшов від музики, від 360° до роботи з пристроями глядачів, до Smartphone Orchestra?
– Це не був перехід від VR до телефонів, все відбувалося паралельно. Ідея створення Smartphone Orchestra виникла у 2013 році. Я ще активно займався музикою. І почав втомлюватися від спроб бути музикантом. Один мій друг-художник робив тоді декорації для театру та іншого. Він ще навчався і зробив дійсно круту декорацію — 40 великих гелієвих кульок. Вони плавали мов повітряні кулі. І він причепив під них динаміки. Але, оскільки нічого не знав про звук, у нього був просто моно-канал, який відправлявся до всіх колонок і об’єднував їх. Я це побачив: “Чувак, я створю для цього музику. Це чудово”.
Я взяв його 40 динаміків. Звідусіль діставав підсилювачі, у якийсь момент їх стало десять. Тож було десять груп із колонками. І я почав експериментувати з цим як музикант. Я відчував звільнення: створювати музику не для двох динаміків… Вся стеля була завішана колонками. Такі чорні кубики — крихітні погані динаміки. Тож я створював музику або “звукові пейзажі” у студії, і мені це дуже подобалося. Я створив звукову композицію, яка лунала звідусюди. Я закрив двері і пішов додому. Наступного дня повернувся і пірнув у море звуку та музики. Це було так красиво.
Тоді ж я їхав потягом. Це був 2013 рік. Всі люди навколо мали смартфони і були наче зомбі: дивилися лише на них, жодного контакту з людьми. Тоді я подумав: “Зачекай секунду, у цих телефонах є динаміки і через інтернет ми можемо їх синхронізувати”. Це був справжній “дзинь” у моїй голові, як еврика, коли ти такий: “Вау, оце так. Треба це зробити”. Тоді я подав заявку в мистецький фонд. Вони дали мені трохи грошей. Я зробив прототип. І це спрацювало. Ідея була настільки новою, що ми й досі єдині, хто робить це дуже добре.
Було кілька колективів, які намагалися зробити подібне. Але я думаю, що всі вони припустилися помилок у підходах. Вони або намагалися бути занадто музичними, зробити телефон інструментом, на якому кожен повинен грати. Або робили це надто складним. Або через те, що забагато хотіли. Я вважаю, Smartphone Orchestra дійсно працює, тому що ми концентруємося на кількох речах.
По-перше, це дійсно доступно. Це не додаток: ви просто заходите у браузер і можете брати участь. Тобто спонтанно можна стати частиною Smartphone Orchestra. Також ми мінімізуємо трафік. Тому це завжди працює. Ми маємо невеликий функціонал, але впевнені, що він дійсно працює. І ми завжди створюємо досвід, справжню історію, де ви є співучасником, і це захоплює…
[Продовження розмови зі Стейем Халлемом читайте за два тижні на “Крапці з комою”. Щоб не пропустити цю та інші цікаві штуки — підписуйтесь на нашу сторінку в Фейсбуці]
“Цифрова присутність” — це серія інтерв’ю з провідними європейськими та українськими митцями і мисткинями про цифрові інструменти в мистецтві.
Автор проєкту “Цифрова присутність” — Пьотр Армяновський
Редагування та верстка — Ден Гуменний
Проєкт “Цифрова присутність” створено за підтримки Європейського Союзу за програмою «Дім Європи».
Підтримати “Крапку з комою” єдиноразовим донейтом: https://send.monobank.ua/jar/2tqgPcazbC
Або системно підтримати нас на Patreon
#крапказкомою
#цифроваприсутність
