Окситоцин — гормон дружби
Чому Україна живе бідно 12
Окситоцин — це гормон і нейромедіатор, котрий винагороджує за перебування з одним або кількома подібними організмами. Групова стратегія виживання ефективніша за індивідуальну. Ідентифікація “свій-чужий” є безумовним рефлексом.
Перенесемося в далеке минуле. Група неандертальців має більше шансів протистояти шаблезубому тигру, ніж один неандерталець. Тигр не зможе з’їсти всіх, тож разом спокійніше. Завжди можна штовхнути в пащу звіра свого одноплемінника або просто спритно їм прикритися. Головне — врятувати свій власний геном (сенс життя).
Прилив окситоцину виникає, коли людина не на самоті. Вам знайомий цей стан як відчуття підтримки, розуміння, довіри, спокою і безпеки в групі. Люди обіймають одне одного, щоб відчути окситоцинове “душевне тепло”.
З окситоцином пов’язаний “стадний інстинкт”. Сигнальна система за певними ознаками ідентифікує інший організм як “свій” (або “він з наших”) і поруч з ним виробляється окситоцин (особливо, якщо існує фізичний контакт — дотик). До “свого” відчувають емпатію. А до чужинця нема такої окситоцинової прихильності, тому його не шкода. Якщо група вижене свого члена, то його шанси на харчування і розмноження, а тому й на виживання, впадуть. Навіть думки про те, щоб виявитися знехтуваним групою, викликають приплив гормону стресу.
Цікаво, що дитинча відчуває прилив окситоцину, коли знаходиться поруч із мамою. Коли матір віддаляється, у малюка зменшується вироблення окситоцину і він прагне назад до неї, бо з нею спокійніше, безпечніше. Те саме відбувається і з мамою. Через окситоцин вона навіть може ставати мазохістичною. Окситоцин пом’якшує страждання безсонних ночей, коли матір заспокоює дитинча.
