Бещади, листопад 2018: День 3 (зустріч у лісі)
20.11.2018
Шкода було залишати затишну кімнату, але що робити. Я хотів зробити якийсь гарний маршрут до 12-ої, тоді здати кімнату та їхати. Рано встав, вийшов у магазин “Жабка” за перекусом і поснідав. О 7-ій вийшов. Спочатку вирішив піти на єврейський цвинтар, а звідти продовжити якимось лісовим маршрутом.
Кіркут (єврейський цвинтар) позначений на картах маршрутів як одне з відгалужень. По прямій до нього було б рукою подати з моєї площі Ринок, але там немає моста через річку. Треба йти повз вокзал і міський стадіон до початку лісу, а там повернути.
На вході в ліс стоять кілька інформаційних табличок. Жовтий і синій маршрути ведуть далі в ліс, і стежка мальовничо піднімається вгору. Направо вказівник — 10 хв до кіркута. І табличка УВАГА ВЕДМЕДІ. (Тут навіть у множині!) Вирішив поміркувати дорогою до кіркута. Стежина вела по межі лісу, а потім треба було повернути вниз до міста. По краях цвинтаря стояли ряди дерев, а посередині — похилені надгробки. До ІІ світової євреї складали значну частину населення Устриків. Пофотографував, пішов підніматися назад. Сніг випав учора і було видно, що мій слід був першим з людських.
Включив інтернет і спитав Google про ведмедів у Бещадах. Одразу знайшов польський сайт з порадами. Отже, бажано ходити групою з кількох осіб, голосно розмовляючи (значить, я у групі ризику). Якщо він побачив тебе і став на задні лапи, підніми руки і рюкзак, щоб здаватися більш високим (нюх і слух у них класні, а от зір — не надто). Якщо йде стежиною — поступись дорогою, але не тікай. Якщо вже нападає, згорнись у позицію ембріона, і можливо, його більше зацікавить твій рюкзак.
Добре… я повернувся і звернув назад у місто. Вирішив пройтись, як учора, вздовж дороги до одного з сусідніх сіл.
Повз лікарню пройшов до початку села Береги Долішні (Brzegi Dolne), і тут на схилі над шосе виднівся певний “туристичний об’єкт”. Це були німецькі протитанкові укріплення — каменюки, гострими кінцями спрямовані вгору. А далі стояла табличка: німецькі окопи на горі Орлик, і синій маркований шлях вів на крутий підйом.
Піднімаюся, ставлячи ноги “ялинкою”. Праворуч сосновий ліс, а ліворуч відкрита ділянка. Потім і там починається хвойний лісок, красиво. І тут у кількох десятках метрів згори на мене дивиться собака. Цікаво, думаю, він сам по собі чи з ним якась людина. Аж тут тварина легким рухом обертається і заскакує на якесь підвищення, і я розумію, що це хтось типу косулі! Фотографую на максимальному “зумі” й прошу її не тікати :) Вдалося зробити декілька кадрів.
Піднімаюся далі і по снігу “читаю”, що з людей, принаймні з вчорашнього дня, я тут перший — але цим самим підйомом ходив ще хтось з досить великими лапами. Піднявся на гору Орлик (не так щоб гора — десь 610 метрів) і пішов стежкою по так би мовити “хребту”, а ці сліди були всюди. І по людських стежках, і по інших, які перетинали людські в декількох місцях. За кількадесят метрів дійшов до стовпчика з назвою іншої вершини: Кінь. Тоді пішов назад на спуск, бо я тут все-таки один, а хижаки з великими лапами ходять десь поблизу :О
Тим часом, поки я був у лісі, подзвонила власниця готелю й сказала, що ключі можна віддати продавщиці одягу на 1-му поверсі. Тим краще — я не прив’язаний до часу і можу поїхати, коли захочу. Спустився назад на шосе і дійшов до місця, де починалися Береги Долішні. Над дорогою стояв новий костел з парковкою для машин, а за ним кладовище. Почитав написи на могилах — кладовище порівняно нове. А от нижче за його огорожу, біля шосе стояли декілька розкиданих, похилених хрестів. Не здивуюся, якщо на них буде якась кирилиця — подумалось. І справді, це українські могили з датами смерті 1944, 47, 50…
На цьому моя “одіссея” Бещадами закінчилась, вирішив я, і можна рушати далі. Ночувати я мав у Ряшеві, а по дорозі хотів побувати в Сяноку (пол. Sanok). Повернувся “додому”, уточнив розклад автобусів, випив чаю й вийшов. Цього разу я потрапив на бусик Устрики — Кросно — Краків. У Польщі багато приватних перевізників, причому рейси внесені в спільну базу даних, а в автобусах і “маршрутках” стоять стандартні касові апарати. Дуже зручно.
Перед виїздом з Устриків я заглядав у книгарню і погортав один путівник. У Сяноку є музей народної архітектури, або ж скансен, в якому показана архітектура всього цього регіону з мішаним українсько-польським походженням. На під’їзді до Сянока і в самому місті було ще багато вказівників на цей скансен, тож я подумав, що це непогана ідея.
Вийшов з бусика і пішов — хвилин 15, на інший берег річки. Музей займає велику територію, хоч мабуть меншу за наш Пирогів. На вході я заговорив з дядечком, який виявився гідом — і переконував скористатися його послугами. Разом з ним можна буде зазирнути в кожну хатку і кожний храм, а якщо самому, то більшість з них зачинені. Втім, це коштувало додаткових 50 зл — а крім того, напевно б зайняло набагато більше часу. Тому йду сам.
На вході на територію у них нова ділянка, “Ринок галицького містечка” — тобто ринкова площа, оточена приватними будинками. Тобто показано не лише сільське життя. Будиночки були зачинені, але мені пощастило: для двох відвідувачок охоронець відчинив два “експонати” — будинок годинникового майстра і аптеку. Тоді люди працювали в тому ж будинку, де жили, тільки в сусідній кімнаті. Охоронець дав мені карту подальшої території. Вона розбита по етнічних групах: погоряни західні й східні, лемки, бойки. Устрики, де я був, лежать на перехідній території між погорянами й бойками, а лемки жили далі на захід — уздовж теперішнього польсько-словацького кордону. Дерев’яний римо-католицький храм цілком схожий на церкви Закарпаття. А ще зараз у процесі відтворення дерев’яна синагога. В усі храми можна зазирнути.
Обійшов територію і пробив по програмі, що автобуси в Ряшів відходять кожні 20 хв. Пішов тією ж дорогою в центр міста. З’їв млинець з кавою у “налисникарні”, смачно. На горі в Сяноку стоїть замок, і взагалі центр досить гарний. Але часу все розглядати не було — скоро стемніє, а мені ще 2 години їхати — тому пішов далі на автовокзал.
Тут це знову був бусик. Дорогою місцями були затори, (кінець робочого дня), але за обіцяні 2 години доїхали. В Ряшеві швидко знайшов готель, біля самої площі Ринок (він і називається Готель під Ратушею). Вийшов на розвідку в кінотеатр, який примітив на пішохідній вулиці позавчора, а потім пішов шукати торговий центр: тут мене цікавив дитячий магазин і книгарня.
Останнім часом польські книжки я купую в електронному вигляді — так і дешевше, і не треба нікуди їхати. Але деякі речі краще мати на папері. Купив розкішно оформлену “Велику книгу справжніх слідопитів” біолога й письменника Адама Вайрака, який живе в Біловезькій пущі. З розділами по різних порах року і різних природних зонах. Поки її гортав у книгарні, до речі, побачив, що ведмідь має більші сліди, ніж ті що я бачив сьогодні вранці. “Мої” схожі на сліди вовка чи рисі. Це дитяча книжка, але в найближчі роки вона скоріше буде для тата. Втім, Ю. любить розглядати фото звірюшок, а тут їх дуже багато.
В кіно після цього вже не ходив, а поплентався в готель.
Дивись також: День 1 (дорога туди), День 2 (піші мандри), День 4 (замок)