Вилазка на Балтійське море — листопад 2019 (2)
частина 2. Ґданськ і навколо
(початок тут: Люблін, Варшава)
13.ХІ
До Ґданська я доїхав з пересадкою, до міста Ілава поїздом Інтерсіті, а далі регіональним. З вокзалу Ґданськ-Вжещ (при німцях до 1945 року район називався Langfuhr — зовсім не схожа назва. Про довоєнний німецький Langfuhr я колись читав у книжці Ґюнтера Ґрасса, а теперішній Wrzeszcz знаю по кількох подорожах у минулі роки) вихід іде через торговий центр, і поки я розбирався, через який рівень потрапити на вулицю, знайшов репертуар тутешнього кінотеатру. Один сеанс Термінатора навіть іде українською мовою (але тільки один цей фільм, раз на тиждень). З вокзалу йшов до вулиці Галлера пішки, з тим щоб “спіймати” трамваї двох маршрутів.
Не зміг знайти автомату з продажу квитків, а в трамваї, як виявилось, такого не передбачено. Прийшлось 4 зупинки їхати зайцем — трохи стрьомно, але вечір, спальний (точніше, пляжний) район — обійшлось.
Влаштувавшись у готелі (недорогий пансіонат у пляжному районі Бжезьно, знайомий з приїздів сюди в минулі роки), вийшов прогулятися й купити продукти. В магазинчику “Жабка” забрав вітаміни, замовлені з Німеччини через DHL (Цікаво, раніше не знав, але маленькі продуктові крамнички мережі Жабка є також складами для доставки DHL). Вийшов до моря: темно, хвилі, вогники на воді й на берегах.
14.ХІ
Вранці вийшов на майданчик, де закінчується місто і починається вихід на пляж — в усі мої попередні приїзди до Бжезьна тут працював велопрокат. Але я ніколи сюди не приїжджав у листопаді. Тому поїхав трамваєм в історичний центр, це неблизько, хвилин 25 (при тому що трамваї їздять в темпі нашого “швидкісного”, а стартують з місця так, що треба реально весь час триматися за поручень).
Там велопрокатів у місцях, вказаних на Ґуґл-карті, також не знайшов, і що робити — покатався на електросамокаті. Як для (майже) пішохідної частини міста, досить зручно. По ціні дорогувато: 10 хвилин поїздки обійдуться вам у ~50 грн. Доїжджаєш до потрібного місця і просто лишаєш на тротуарі, “здаючи” самокат через програму на телефоні. Так я добрався до іншого крутого музею, який хотів подивитися — відкритого кілька років тому Музею ІІ світової війни. Тут, що цікаво, експозиція розміщена на мінус третьому поверсі, тож мобільний зв’язок, зрозуміло, також не працює (цікаво, чи думали вони про цей аспект при проектуванні).
Новий рівень розвитку аудіогіда: не треба натискати кнопки з цифрами. За твоїм розташуванням він сам знає, який текст читати.
Після кількох годин занурення в історію, на самокаті повертаюсь до вокзалу, а звідти міською електричкою їду в Сопот. В цьому містечку багато дуже симпатичних 2–3-поверхових вілл, можна ходити і фоткати їх годинами. Я вийшов на попередній перед центром станції Сопот Іподром, і далі вже своїм ходом.
Біля моря ходять чайки, качки, голуби і навіть лебеді. На центральній вулиці Monte Cassino немало людей, але не такі натовпи, як у сезон. Велопрокату знайти тут теж не вдалось. Але захотілось пообідати. На головній вулиці стояв хлопець із написом PIEROGI (вареники) й стрілкою. Я думав, що така реклама існувала десь у часи Марка Твена, а от і не тільки. Пішов по стрілці в маленький заклад (у них навіть немає туалету, і приходиться йти в сусідній МакДональдз — але готують смачно).
Світловий день закінчувався. Я пішов далі вуличками Сопота, потім через парк, вийшов на пляж і далі вздовж берега. Уже в темряві зробив останні півтора кілометра через ліс і вийшов у районі станції Ґдиня Орлово. При цій станції також є ТРЦ, він називається Klif (неспроста. Про сам кліф — завтра), і в ньому я купив подарунки додому.
З торгового центру пішов на станцію й купив квиток на свій Вжещ. Дорогою став пробивати в інтернеті, що б можна було подивитися в кіно. Знайшов цікаву анотацію — це вже в іншому кінотеатрі, ближчому до наступної станції електрички — та час, щоб прогулятися півтора кілометра, ще був.
Фільм справді був гарний — така собі лірична історія з життя польської глибинки. Як хлопець з виправної колонії приїхав у село, де його ніхто не знав, випадково видав себе за ксьондза, став розплутувати вузли тамтешніх взаємовідносин, і це у нього виходило зовсім непогано, не гірше ніж у “професіоналів”. (Wikipedia: Boże Ciało. До речі, номінується на Оскара — примітка з січня 2020). В цілому, досить типовий польський фільм, я щось подібне дивлюсь кожного разу, коли сюди приїжджаю.
15.ХІ
Наступний ранок — останній мій день тут. На автобусі прицільно їду на велопрокат у Примор’ї, сусідньому районі, який знайшов напередодні на Фейсбуці. Поки він не відкрився, фотографую тутешнє досягнення соцреалізму: довжелезні (на кільканадцять під’їздів) висотки хвилястої форми, falowcy. Рекордний falowiec стоїть на вулиці Захисників Узбережжя, я до нього ще прийду ввечері. Коли дивитися зблизька, видно яке це малопривабливе житло: маленькі вікна виходять на крихітні балкони.
Нарешті я на своїх колесах, попереду ще цілий світловий день, і я знову рушаю в сторону Сопота. Круто було знову проїхати дорогу, якою їздив багато років тому: парк, виїзд на пляж, підйом вверх, спуск майже на рівень води в красивому місці, яке називається Орлово; підйом на Орловський кліф (пішки по сходинках і крутих стежках) і нарешті виїзд на вулиці Ґдині.
Тут я добрався до морського порту. З моря віяв вітер, а день був холодний (не вище за плюс 4–5), так що хотілося у щось закутатись. Подивився сувеніри, а що якихось планів на місто Ґдиню в мене не було, поїхав назад, тепер уздовж автодороги. Як і вчора, на станції Орлово сів на електричку (за вело доплачувати нічого не треба, а в крайніх вагонах можна його підвісити за колесо) і доїхав до станції Ґданськ Оліва.
Оліва — це таке містечко в місті, зі своїм колоритом. Його центральним пунктом є собор, біля нього гарний парк із палацом по центру, який раніше належав монахам з ордену цистерціанців (у палаці жив їхній абат).
З Оліви виїжджаю симпатичною вулицею (по центру трамвайні колії, а навколо по 2 смуги руху в кожному напрямку, одна з яких цілком віддана велосипедистам). Минаю комплекс Університету та станцію електрички Стшижа (відновлена з передвоєнних часів приміська гілка, на естакаді, зі станціями в ефектному однотипному дизайні. Ввечері я поїду нею в аеропорт). З’їхав з головної вулиці й потрапив у райончик найсучаснішої забудови, досить гарної. В Ґданську будується багато нового.
Доїхав до Вжеща і пообідав у рибному фастфуді в одному зі “старих”, тобто знайомих з минулих років, торговельних центрів. Доїхав на берег моря, постояв на пірсі: чайки, ворони, хвилі, ліхтарі — і поїхав віддавати велосипед. Добрався пішки на Бжезьно, щоб забрати з готелю сумку (затори в годину пік тут теж бувають, і автобус доїхав на мою зупинку одночасно зі мною). Дорога йшла через вулицю Оборонців Узбережжя, і тут можна було роздивитися найкрутіший falowiec — найдовший у Польщі будинок довжиною 860 метрів!
А ввечері трохи потинявся старим містом. Міська електричка під’їжджає під самий термінал аеропорту — зручно. Ночував і зустрів свій день народження в малому готельчику в 10 хвилинах ходи від аеропорту, бо виліт був зранку о 6:15.
