Щоденник подорожі у листах додому. Частина 6, остання: Frankfurt am Oder — Słubice — Zielona Góra — Poznań
У попередніх серіях: 4 — Щецин+Берлін, 5 — Берлін+Потсдам
(У поїзді з Жепіна в Зелену Гору)
Франкфурт на Одері стоїть на одному березі річки, а його колишнє передмістя на іншому березі стало польським містечком Слубіце. У Франкфурті є кілька трамвайних маршрутів, а в Слубіце їздить автобус.
Вийшов з поїзда, і з вокзалу (як усюди в Німеччині, вокзал тут досить великий) пішов пішки в напрямку моста через річку. Дорога йшла через центральну вул. Карла Маркса — дуже широку. Зустрів дещо п’яного польського мужика, який спитав, як потрапити на вокзал — відповів йому, що прямо, потім направо, потім наліво. Хвилин за 10 добрався до моста.
(тепер у поїзді Зелена Гора — Познань)
Річка дуже широка і взагалі місце красиве. По західну сторону лежить місто Франкфурт. А по східну — нижче по течії місто Слубіце, а в інший бік від мосту немає забудови, там відгалуження річки, а за ним зелені луки. Наступного дня вже з автобуса я побачив, що між шосе і цими луками прокладена дамба — очевидно, щоб вода не підтоплювала забудову на польській стороні (і зрозумів, чому Слубіце при німцях називались Даммфорштадт, тобто “Дамбове передмістя”).
На польській стороні світла було менше, магазини переважно вже зачинені (бо вечір неділі), а світились тільки вивіски Zigaretten 24, з цінами цигарок у євро. До вулиці з моїм готелем мало бути метрів 500, але я трохи поблукав і не одразу його знайшов. Номер дуже комфортний. Пішов шукати крамницю з їжею (на вечір і на ранок). Після цього ще походив по польському місту, шукаючи чогось відчиненого і виглядаючи, де тут автостанція (на завтра). Нічого особливого цікавого не було. На автозаправці купив пластикові виделки (яких не міг знайти у Щецині) і журнал. В готелі з апетитом поїв:)
(6.ХІ)
На ранок доїв свої запаси і вийшов пройтись — до автобуса о 10-ій було ще 2 години! Перейшов на німецьку сторону (при цьому багато познімав обидва береги). Через міст активно їздять машини, а також пішоходи й велосипедисти. Між центральною вулицею та Одером вулиці зі старою забудовою. Пара високих церков, університет і ринкова площа. Уздовж річки мила паркова зона. Повернувся на польський берег і намагався знайти автовокзал, перед тим як тащитись туди з великою сумкою. Але не дійшов. Варто було пройтися ще в іншу сторону й перевірити, чи зупиняється там автобус на Жепін, як мені порадив дядько в готелі. Не перевірив, і дарма.
Уже з важкою сумкою шукав автовокзал там, де був значок на одній з карт. Обійшов усе навколо — бачу тільки великий ринок і торговий центр біля нього, і зупинку міських автобусів. Нарешті спитав. Автовокзал в іншому місці, там де я його бачив на іншій карті. Добре, що я вийшов за 30 хвилин, і ще був час. І, до речі, навпроти мого готелю автобус теж зупинявся.
За 30 хвилин ми дісталися містечка Жепін з залізничною станцією. Станцію активно ремонтують: перекопали один з перонів і споруджують його знову. Бачив поїзд Варшава-Берлін, він тут зупиняється. А я поїхав регіональним поїздом у Зелену Гору. Стара польська електричка (модель, що схожа на наше метро, але дещо модернізована). Їхати майже годину.
Зелена Гора (Зельона Ґура, при німцях називалась Ґрюнберґ, тобто після 1945 назву дослівно переклали) — центр воєводства і одне з найбільших міст цього регіону. 130 тис. жителів. Велику сумку запхнув в автоматичну скриню для зберігання. У мої перші приїзди до Польщі такі скрині на станціях коштували 4 зл за добу, тепер ціна піднялась до 12 — і цю суму можна внести тільки монетами. Трохи піднявшись по вулиці від вокзалу, потрапляєш у симпатичну стару частину міста, великий шматок якої ще й перекритий для автомобілів. Гарні будинки 19 століття і цікаві з початку 20го (наприклад, міський театр з 1930их).
Шукаю, де б уже поїсти. Нарешті, за межами Старого міста бачу торговий центр. Знову цей рибний фастфуд — хлопець запропонував мені суп і норвезький напій на смородині й лимоні (схоже на глінтвейн, але без алкоголю), ну а рибу з додатками я сам вибрав. (Принцип такий, що обираєш рибу і, якщо “з додатками”, нагрібаєш собі скільки хочеш гарнірів і салатів). 42 злотих! Ну але коли я ще такого поїм:) ну і все одно це дешевше, ніж виходив середній обід у Берліні.
В Empik-у ще подивився книжки/календарі/ігри, і пішов. Таких прикольних календарів, як у Німеччині, тут не було. Повернувся до вокзалу, думав що треба чекати ще годину — але о 14:38, на щастя, є ще один поїзд на Познань.
(далі пишу в літаку)
От і знову познанський вокзал — через 6 днів моє кільце замкнулося. У Познані хотів побачити те, чого не бачив у перший день. Причому так, щоб було поменше спокус витрачати гроші. Спочатку пішов у район Єжице, що по інший бік від вокзалу. Пам’ятав цей район з минулого приїзду в 2013му. Але в темряві знімати тамтешні гарні будинки було неможливо. Вийшов на Театральний міст — виявилось, що я непомітно розвернувся і вже рухався в бік центру. А звідти пішов до Цитаделі — фортеці, яку в 19 столітті спорудили німці, а тепер вона являє собою великий парк. Звісно, в темряві ходити по парках не дуже цікаво. Але я там був не один такий. У світлі сильних ліхтарів прогулювались декілька пар, а ще кілька людей займались спортом. В Цитаделі стоять твори скульптора Абаканович — тиждень тому я читав у познанських газетах про цю жінку-професора, яка померла в цьому році (на 1 листопада — день пам’яті померлих — вони пишуть про відомих людей, яких не стало в останньому році). Її скульптури, зроблені за індивідуальною технологією, вважаються однією з цікавинок міста. Бачив здалеку щось, освітлене яскравим прожектором, але підходити було ліньки.
Вийшов з парку з іншого боку — там ходять трамваї, і можна було під’їхати назад у центр. Але прийшла інша ідея — пройшовши декілька кварталів приватної забудови, я опинився на станції швидкісного трамвая. Це гілка на північ міста з коліями, відділеними від решти трафіку, і по ній їдуть кілька маршрутів — а ближче до центру, вони розходяться в різні райони та їдуть уже в нормальному режимі. Відстані між станціями там великі, і швидкість досягається хороша. Проїхався в центр.
Часу до вильоту залишалось уже не так багато. Вийшов на площу Ринок, а звідти вирішив зайти поїсти в “пєрогарню”, тобто вареничну, в якій обідав 6 днів тому (в одному з торгових центрів). Зі шпинатом і сиром, гарно. Тепер до вечора їсти точно не захочеться.
По карті проглянув, як найшвидше пройти звідти до вокзалу. Забрав сумку зі скрині зберігання (тут теж довелось потратити на це 12 злотих, бо за поїздку вона поважчала, і тягати її з собою — не варіант). Купив останній квиток — 4,60 зл (за 3 злотих тут можна їхати лише 10 хвилин) і дочекався 59-го автобуса в аеропорт. Вулиця Буковська йде прямо з центру в аеропорт Лавіца, він досить близько до центру.
Цікаво, що останній день подорожі став рекордним за шляхом, пройденим пішки: понад 21,8 км!
Дякую, якщо дочитали :)