Щоденник подорожі у листах додому. Частина 5: Berlin — Potsdam — Berlin
У попередніх серіях: 3 — Щецин+Балтійське море, 4 — Щецин+Берлін
(в готелі ввечері в суботу)
Привіт, моя Чудова!
Ще дві ночі в дорозі, і я Тебе знову побачу. Так багато вражень, що здається, я вже давно-давно поїхав з Києва.
(4.ХІ)
Отже, про сьогоднішній день. В готелі поїв сніданок, і він був досить гарний, я очікував меншого. (Примітка: Щоб знайти готель в Берліні за 35 євро на добу, я кілька вечорів перелопачував Booking.com та інші сайти. І це в центрі міста, включаючи сніданок — тому очікував, що якість буде не найвища). Поки їв, читав місцеву газету. Пишуть, що через площу Александерплац жінкам стало небезпечно ходити вночі, і тому поліція створює спеціальний підрозділ, що буде стежити за цим місцем. А ще розказують про дитячий майданчик нового дизайну, з силуетом мечеті та верблюдами, який поставили в районі Нойкельн, де живе багато турків. Молоді мами кажуть, що нічого домішувати релігію на майданчики — неважливо, яку. А представник місцевої влади заперечує, що образи створені на базі казок про Алі-Бабу та інших, і ніяка політика чи релігія не мались на увазі.
Зібрався і пішов до готелю на сусідній вулиці, де стоять прокатні веліки. Вибрав один, заплатив 12 євро, а чувак з рецепції скопіював мій паспорт. Поїхав і одразу відчуваю, що з кермом щось не те. Важко його крутити. Треба було одразу повернутись і поміняти велосипед, але, як у мене часто буває, я поїхав далі — а коли зрозумів, що вісь керма просто заіржавіла, було вже ліньки повертатися.
Вирішив доїхати до Потсдама, це мало бути десь 23 км. Досить скоро висотні будинки скінчилися, і навколо були невисокі, але вишукані вілли. Або — як на Аргентинській алеї — багатоквартирні будинки, але невисокі (по 4 поверхи) і досить стильні (це важкувато описати словами, покажу фото). Ще й сосни ростуть між ними. Дуже приємне місце для життя.
Станції метро в цьому районі теж були цікаво оформлені.
Доїхав до району Ваннзеє (назва від однойменного озера), поїхав по стрілці на пляж. Виявилось, що на пляж нема прямого виходу. Велика огороджена територія пляжного комплексу, а оскільки зараз не сезон, то все зачинено. І цей комплекс існує з початку 20 ст., на стенді описані етапи його історії.
Озеро я побачив з дороги. Гарні особняки на вулицях навколо нього і катери на воді. Далі дорога йшла крізь ліс, пряма і довга. Бачу стрілку — поворот на один невеликий острів. По карті кілометра півтора, вирішив заїхати.
Доріжка вилась через ліс, то крутий підйом, а то спуск. Заїзди в пару ресторанів посеред лісу. Потім бачу храм цікавої форми (теж в лісі), думаю, чи то мечеть, чи православна церква. Виявилось, що місцевість називається Нікольскоє, а храм побудував німецький кайзер для свого російського зятя, який згодом став царем. Незважаючи на архітектуру, зараз належить до євангелічної церкви.
От і нарешті переїзд на острів, на якому стоять кілька палаців. (Pfaueninsel — острів Пав). Підпливає пором, з усіх беруть по 4 євро, а мені з велосипедом не можна! Ну й нехай, їду вздовж берега в сторону Потсдама. Палац на тому острові сфоткав здалеку. А ще проїжджав церкву на іншому березі, яка у Холодну війну не працювала, бо це була прикордонна смуга НДР і Зах. Берліна.
У Потсдам потрапляю по красивому мосту. Тут усюди озера й острівці. Місто відоме королівськими палацами і парками, я тут був у 2008 році з клієнтами та в 2011 році зимою, коли я 2 тижні був на навчанні в Берліні. По вулицях — двоповерхові особняки.
В центрі пішохідна вулиця, з’їв рол з кавою. І поїхав до палацу Сансусі (Sans-souci, французька назва, що означає “без турбот”). Це навіть кілька палаців, а навколо них великий парк з усілякими чудесами: озера, китайський будинок, сходи і таке інше. Але туди з веліками теж не пускають, навіть якщо йдеш пішки та везеш його з собою (спеціально вказано у правилах). А затримуватись я не хотів. Тому поїхав по дорозі навколо території, поглядаючи на знаки при входах на неї — чи буде такий вхід, куди мені можна заїхати. Зрештою знайшов доріжку між кількома палацами. Пофоткав там, красиво.
Далі знову через місто — у напрямку потсдамського вокзалу. Взяв квиток на електричку (S-Bahn) і хвилин за 20 був у Шарлоттенбурзі, своєму районі. Під’їхав до готелю з прокатом і поміняв велосипед. Стало значно легше пересуватись!
…
(вечір неділі, пишу в регіональному експресі у Франкфурт на Одері)
З новим веліком їду в центр міста. Хочеться встигнути побільше, поки є денне світло. Але обідати теж хочеться. Кілька закладів проїхав, нарешті зупинився біля однієї піцерії. Хотів поїсти подешевше, але не вийшло: рибний суп+піца+чай заважили на 17 євро. Зате суп був смачнючий, та й піца хороша.
Після цього надворі було темнувато. Поїхав у музей євреїв Німеччини, але на місці передумав, і поки ще більш-менш світло, поїхав вулицями, що їдуть півкільцем уздовж естакади з метро U1 у вчорашнє місце — міст через річку на Варшавську вулицю, а далі знову на алею Карла Маркса. По ній проїхав у протилежну сторону, почитав інформаційні таблички, яких не бачив учора. (А от пофоткати цей соцреалізм у денному світлі так і не вдалося). У торговому центрі біля телевишки забрав ліки, які замовив напередодні. При цьому не зміг пройти повз книгарню. На кількох поверхах. Великий розділ з календарями на наступний рік. Наприклад: гумор чи поради чи цікаві факти на кожен день, зокрема для дітей. Наша ще маленька для цього, тому не взяв. А взяв невеликий календарик з “мудрими котами”: на кожний тиждень фото з котиком і цитата з літератури. Тема котів у календарях у них теж досить розвинена. Трохи менше було аналогічних із собаками.
Надворі було вже зовсім темно, але велосипедистам у цьому місті це зовсім не заважає. Вулиці добре освітлені, всюди доріжки і світлофори. Поїздив у різні сторони по центру. Зокрема, цікаво ввечері біля Бундестаґу і Рейхстаґу біля річки. За допомогою штатива зробив фото з місяцем і німецьким прапором над Рейхстаґом (з витримкою 4 секунди). Це перший раз, коли я використав свій штатив у цій подорожі, але й останній. Одразу після цього фото у штатива зламалась одна з 3 ніжок, і довелось його викинути. Потім проїхав кількома центральними вулицями, зокрема через Чекпойнт Чарлі, і уздовж тої самої естакади з метро поїхав додому. Між “центром сходу” й “центром заходу” досить велика відстань. Можна їхати вулицями, а можна через великий парк Tiergarten (Звіринець).
Після піци з супом вечеряти зовсім не хотілось.
(5.ХІ)
Вранці в неділю прокинувся рано, і о 7:30 пішов на сніданок. Дощу на щастя не було, і я пішов у вчорашній abba-hotel за велосипедом. Цього разу мені дали вело-карту міста разом з ним (а за другий день взяли не 12, а 10 євро — знижка, приємно), і це дало нові ідеї. Проїхав повз палац Шарлоттенбург, а потім уздовж річки Шпрее. Добрався до Унтер ден Лінден та історичного музею, почекав 15 хв до його відкриття (о 10 годині).
В цьому музеї, як завжди, час проходить дуже швидко. Був на тимчасових виставках про російську революцію і про карикатури (починаючи століття з 16го, коли не всі люди вміли читати, і популярні були брошури чи малюнки про події у світі: жахливі вбивства, землетруси, повені, а також наприклад шлюби титулованих персон). На жаль, на тимчасових виставках не можна фоткати (про це я дізнався при спробі зняти зразки українських, вірменських, азербайджанських та туркестанських грошей, що друкувалися у 1918–20 роках).
Також заглядав і на основну експозицію музею. І вийшов з нього десь о 13:30. Після цього заїхав на ще одну культурну подію, рекламу якої бачив напередодні. (А шукаючи це місце, подивився вулички райончика Ніколайфіртель — таке собі Старе місто Берліна, дуже маленьке).
Це мультимедійна виставка творів художників кінця 19 — початку 20 ст. Проходить у якомусь колишньому промисловому об’єкті в центрі міста. (Update: об’єкт називається Alte Münze, тобто старий монетний двір. Тут чеканились монети Райху, НДР і об’єднаної Німеччини. Зараз працює як музей і культурний центр). Ажіотаж великий, навіть стоїть черга на вході, при тому що виставка відкрилася ще в липні. Люди заходять у зал, сідають на лавочки чи просто на бордюрчик, а на всіх стінах під музику йде анімація з творів чергового художника. Ван Гог, французи імпресіоністи, наш Малевич, Мунк (норвезький художник, відомий картиною зі страшною людиною, що кричить) та інші. При цьому в одному куті показують кілька цитат цього художника. Мені сподобалось. Повний цикл не додивився, бо треба було обідати та їхати з Берліна.
…
(дописую в готелі у Слубіцах, ввечері)
Пообідав у пекарні з мережі Backwerk: рол чи салат, хліб, гарячі напої — смачно і недорого, на станції Фридрихштрассе. Затащився на платформу і взяв квитки на “коротку поїздку” (якщо S-Bahn, до 3 зупинок): 1.70 за себе і 1.20 за вел. Це було доречно, бо дощ фігачив уже досить сильно. Вийшов на станції Tiergarten і чимшвидше поїхав: в одному готелі здав велосипед, у другому забрав свою торбу. (До речі, жінки на рецепції мого готелю російськомовні — чув, як вони говорять між собою. Але я з ними тільки німецькою). І на станцію електричок — це недалеко, іти хвилин 10. Узяв квиток до Франкфурта, спочатку їхав S-Bahn’ом, а на Фридрихштрассе пересів на регіональний експрес з двоповерховими вагонами. Їхати від Берліна до Франкфурта, тобто до східного кордону Німеччини, всього 1:10.
Сьогодні в Берліні, в “моєму” районі Шарлоттенбург, була ще одна культурна подія: у центрі єврейської громади день відкритих дверей, з музикою та традиційними стравами. Якби не дощ, заїхав б й туди перед від’їздом, а так — не вдалося :)
Фух. Час уже спати. Цілую Тебе! Ще через добу буду вдома.
…Далі буде: остання серія. Передмістя, яке стало “закордоном”. Місто Зелена Гора. Парк у темряві…