Спогади про Порфирія Мартиновича
Опанас Сластьон
--
25. Збирання своїх рисунків Мартиновичем
Ще з 1888 року Мартиновича охопила неодступна думка: що буде, те й буде, а зібрати всі свої рисунки, що він колине-будь робив і які комунебудь подарував або робив на замовлення не тільки в редакції, а навіть і для установ, — чого вже ніякими силами не можна було зробити. В листі з 8 червня 1888 р. Мартинович мені писав: «Комаровський альбом вернув і в одному альбомі вирвані щолуччі рисунки; каже, що ті рисунки у доктора Суханова, которий в Іркутському в Сибірі живе». Як мені відомо, Суханов зробив це, бувши студентом медичної академії. В другому листі Мартинович мене повідомляв:
«Рисунки, которі ти передав, я получив од Горленка; між ними було багато таких, що я взяв та гарненько порвав, а которі були лучченькі, то ті всі оставив. Між тими рисунками нема 4-х ось яких: головка Апатія Мусієнка; Мусія Калашника у великій шапці; вереміївська молодиця у вереміївському очіпку і в коліщатій запасці, вся фігура з ногами і в сидячому положенні, і рисунок мого хазяїна у Вереміївці Макара Павловича Тукалевського, у сорочці, у панських брюках, у підтяжках і босого. Лисенький панок і пузатенький здасться»… (Цих рисунків у мене ніколи не було).
На щастя в 1927 році, бувши в Харкові, Мартинович надибав там своїх рисунків немало, а між ними й ту «вереміївську молодицю в очіпку і в коліщатій запасці»…
Ось витяг із його листа: «…і між його (N. N.) роботами я побачив переписані ним із моїх рисунків і підписані його фамілією: сидяча молодиця у вереміївському очіпкові і в коліщатій попередниці — це з мого рисунка написана в його картина великого формату… Хлопець-поводир сліпого лірника веде, і лірник, ідучи, дослухається до чогось; так, як це часто буває в сліпих, ліра в лірника під полою свити… Чоловік з містечка Вереміївки в чуприні, де не був (N. N.) зроду, і другі переписані з моїх рисунків. В його акварельному альбомі «Колядники» перемальованіним з рисунка мого, поміщеного в ілюстрованому журналі «Пчела» за 1876 рік… Про це я дуже трохи сказав тобі, а треба б багато більше… Так зо мною цілий вік робиться — коли не в рисунках, то в записах буває на таке похоже».
Треба сказати, що між нами — з найомими й товаришами Мартиновича — були змагання, чи слід безпечно віддавати Мартиновичеві його рисунки? Адже в якусь тяжку годину своєї недуги він міг би їх і знищити. Через це дехто з наших товаришів, як от С. Васильківський, свідомо не віддали йому рисунків і держали їх у себе або передали їх, як наприклад я, у Київський музей, що недавно тоді відкрився, 10 рисунків. Проте через Горленка я передав Мартиновичеві не менше як 20 рисунків. В. Горленко теж багато подоставав малюнків роботи Мартиновича. Він теж побоювався за долю зібраних ним рисунків і через те одного чи й двох із них не передав Мартиновичеві; згодом це якось вияснилось, і Мартинович писав мені про цю оказію…
В листі з 21/І 1888 р. Мартинович запевняв мене, що в 32 осіб є сот зо дві його рисунків, і бідкався, що це велика шкода для майбутнього їх видання. «Як мені стидно прохать вертать назад дароване, та що ж робить, коли мені самому через брак цих рисунків худо!»
Після другої хвороби (1882 р.) всі роботи Мартиновича зостались під доглядом сестри Саші та брата Василя. До Костянтинограду вони були привезені у 1885 р.; от тоді засумував, дуже засумував Мартинович, що не всі рисунки привезено і не всі теки.
Розшукував рисунки Мартинович уперто й постійно. В одному з листів він пише:
«У Васильківського багато рисунків моїх в різних його тетрадях переплетених і теж окремо без тетрадів. У його дуже усердно прохав їх я, з великою внутрішньою скорбію за них; ну він мені їх не віддав. Там у його єсть великий закінчений рисунок: молода йде з дружками, рисовано підхоже під те, як у Вереміївці молода йде. Якби віддав один Васильківський, то й то б значно поповнилась би оця колекція робіт моїх сумних та горьованих… У Черепова дуже повний рисунок мій: дід сидить під дубом з великими вусами, зрисований мною у Н. Д. Кузнецова, по тій фотографії, що в тебе була вона знята в Пирятинському в’їзді у Черепових. Той рисунок дуже викінчений і дещо там одмінено од фотографії тієї, куди можуть попадать всякі непотрібні речі. Якось бачив я років із сім назад надрукований в одній ілюстрованій газеті той рисунок мій і там були на однім і тім же листу представники усіх народностей, населяючих Росію. Той рисунок дуже б треба розшукати, обернувшись до Черепова…»
Черепов умер більше як 30 років тому, про що Мартинович, очевидно, не знав.
І до цього часу Мартинович усе розпитує та пише тим особам, у кого зберігаються його роботи; багато з тих осіб уже померли давно, але дехто й тепер ще зберігає ті його рисунки. Недавно оце пощастило й мені подати Мартиновичеві деякі певні відомості. Думаю, що тепер справу збирання можна виконувати легше. Мартинович очевидно віддасть усі свої роботи музеєві, як це він і сказав.
< 24. «Українська артистична виставка» в Києві
25. Збирання своїх рисунків Мартиновичем
