Спогади про Порфирія Мартиновича
Опанас Сластьон
--
Від автора
В цій книжці хочу я зібрати свої спогади про Порфирія Денисовича Мартиновича. Подати матеріал до біографії і критичної оцінки його творчости випадає, як моральний і товариський обов’язок мені, його старому товаришеві, що пережив із ним не одну хвилину, що ввесь час був зв’язаний із ним особистою дружбою.
Майже з дитячих літ до літ мужности ми росли й училися вкупі. Ніхто краще за мене не знав життя Порфирія Денисовича Мартиновича за десятиріччя 1873–1883 р. Це якраз ті часи, коли він тяжко трудився, горів і… згорів ради укоханого мистецтва. Після того шляхи наші трохи ніби розійшлися, — ми роз’їхались у різні сторони і лише час од часу листувались або через людей інколи перемовлялись, а як і бачились, то вже не дуже часто — більш усе випадково. Тільки один раз П. Мартинович приїхав до мене в Миргород з усіма своїми етнографічними записами, і ми кілька день знову прожили вкупі, перечитуючи їх і згадуючи — перебираючи наше давнє минуле юнацтво. Та не зважаючи на те, що останніми роками ми з П. Мартиновичем бачились рідко, я ввесь час інтересувався ним та його життям, і це дає мені можливість написати про нього багато такого, що відоме небагатьом людям, а може і взагалі невідоме.
Але, пишучи спогади про П. Мартиновича, мене огорнула справжня турбота. Написати «біографію» П. Мартиновича буде мені дуже трудно. Я знаю, які вимоги ставляться до такої праці, але в мене неминуче вийде щось інше. Дорогі для мене спогади, в яких різними вибагливими візерунками наскрізь переплуталось наше спільне життя. Дуже трудно мені розрізнити і повикидати геть те, що стосується до мене або до інших наших спільних знайомих, а не до його самого, і як би старанно я не підбирав матеріял, однаково не можу оминути всіх тих місць і моментів, і через те в мене швидше вийдуть спогади з мого життя, а не офіціальна біографія П. Мартиновича.
Щоб хоч трохи налагодити справу, вирішив я говорити при всякій слушній нагоді уривками з листів до мене самого П. Мартиновича, яких у мене зберігається сила, і таким чином хоч почасти та подекуди наблизитись до тієї безсторонности, що характеризує тип отих біографій.
Велика частина тих спогадів написана давно, але ше більше прийшлось написати їх зараз. В 1912 році з нагоди «Першої української артистичної виставки» в Києві, де було виставлено чимало робіт П. Мартиновича, редакція київського художнього журналу «Искусство, живопись, графика, художественная печать» звернулась до мене з проханням написати про Мартиновича свої спогади, що мали з’явитись у журналі підчас виставки. Я згодився швиденько вибрав дещо і написав. Однак, щоб не помилитись у датах абощо, я написав Мартиновичеві листа з проханням якнайшвидше відповісти мені на ряд запитань. На жаль Мартинович дуже спізнився і прислав мені відповіді толі, коли моя стаття давно вже вийшла з друку. Дуже важливих помилок там не було та все ж таки вони були, а ще до того свої спомини я переклав з українського первотвору на російську мову, і через те свіжість їх де в чому, сказати б, затуманилась. Проте, вимога часу була задоволена.
Пройшло з того часу більше як сім років, як ось у 1919 році один мій знайомий показує мені «новину»: дивлюсь і очам своїм не вірю — мої спогади про Мартиновича з київського «Искусства» знову перекладені вже на українську мову і видані в Полтаві окремою книжечкою під назвою «Мартинович». Мене це і порадувало, — бо книжечка для тих часів видана чепурненько, — і здивувало разом те, що видавництво, заходжуючись видавати книжечку, не згадало про її автора, що живе тут же, під боком, і не поспитало, чи не треба було б продовжити ці спогади далі, бо скільки ж років пройшло?! А може я хотів би внести які поправки, доповнення, виправити помилки і т. інше? Полтавське видавництво не зробило цього, хоч ми всі тут же, трохи що не в місті товчемось, бачимось, перемовляємось. Найгірше було те, що П. Мартинович був знов опечалений, бо всі його зауваження не були прийняті до відома, і помилки київської статті знову повторились у полтавському виданні.
Отож тепер, коли виходять ці мої спогади, значно поширені і доповнені, він мабуть уже не знайде тих помилок. З нагоди видання цих спогадів у нас знов пожвавилось листування з Мартиновичем, і я багато де в чому скористувався з останніх його листів.
О. Сластьон
