Savoy Lindy Hoppers. Part 1
Для каналу All That Swing
Це стаття про тих, хто придумав лінді хоп. Але як і все велике і прекрасне придумала його не одна людина, а тусовка в цілому. Можливо навіть місце — Харлем, афроамериканский район Нью Йорка. А може навіть конкретніше — клуб Савой, який відкрився у 1926-му, і його атмосфера.
Короткометражка After Seben (1929), вважається першим відео з лінді хопом (танці починаються з 11:45). Танцюють вони в основному чарльстон, який до кінця 20-х вже пройшов пік популярності, але все ще був в тренді. Третя пара — Шорті Сноуден з партнеркою (той самий Шорті, який придумав рух Shorty George, і він правда зростом лише півтора метри). Зараз цей стиль виглядає застарілим, але тоді був чимось невиданим і новим. Характерними ознаками лінді тут є брейкевеї, коли партнер і партнерка розходяться з закритої позиції. Мій улюблений момент — фінал третьої пари з падінням і кейквоком.
Shorty George Snowden
Один з перших професійних лінді хоперів і точно перший добре нам відомий. Тусувався в Савої з самого його відкриття і десь до середини 30-х, коли зібрав власну команду і пішов виступати з оркестром Пола Вайтмена в Paradise Club.
Саме Шорті найчастіше приписують назву “лінді хоп”. Ця історія вже боян, але без неї тут ніяк. Шорті з партнеркою виступав на благодійному танцювальною марафоні в Нью Йорку в 1927-му. Того тижня всі газети писали про Чарльза Ліндеберга (також відомого як Lucky Lindy), який перетнув Атлантику на одномісному літаку: “Lindy Hopped the Atlantic” Після концерту до Шорті підійшов журналіст і спитав, що це був за танець, такий вже не схожий на чарльстон. Той подумав і сказав: “I’m doin’ the Hop…the Lindy Hop”. Так і повелось. Ми не знаємо, наскільки це правда, так розказував сам Сноуден самому Френкі (про нього пізніше). Але якщо вас спитають, чому так називається, можете розказувати цю історію, танець назвали випадково і рандомно.
Постійна партнерка Шорті — Big Bea, якій він ледве діставав до грудей. Це єдине відоме нам відео, де вони танцюють разом і вже нормальні свінгаути, уривок з фільму Ask Uncle Sol (1937). Там де вона несе його на спині — їх коронна фішка і натхнення Френкі для першого трюку (airstep).
Frankie Manning
Наступний король Савою після Шорті, але, напевно, найвідоміша і найбільш шанована постать лінді хопу евер як під час розквіту свінгу в 30х, так і під час відродження у 80-ті і по сьогодні. Френкі народився в 1914-му і дожив аж до 2009 і багато сучасних танцівників мали можливість спілкуватись з ним особисто.
У Харлемі діти танцювали в обід. Наприклад, в Alhambra Ballroom були суботні денні танці для підлітків. Не думаю, що маються на увазі класи і групи, швидше просто грав якийсь недорогий оркестр і діти років 12–14-ти могли собі розважатись. Після цього, років з 15 вони переходили у Rennaissance Ballroom, де були танці для старших підлітків раннього вечора. І вже “випустившись” звідти могли заходить в Савой, де вже всьо по взрослому і пускають всіх, і чорних, і білих, аби платили за вхід і були старше 18-ти. Принаймні, це шлях Френкі Менінга.
В Савої теж була своя ієрархія. Наприклад, Cat’s Corner — буквально, куток танцпола найближчий до сцени, де ніколи не закінчувалися джеми. Френкі був любитель себе показати, тож швидко став їх зіркою. Ну і регулярним переможцем суботніх конкурсів. Уявляєте, змагання щосуботи! Це відкрило йому шлях до елітного 400 Club, члени якого могли приходити в Савой вдень і тренуватись під час репетиції бенду.
Френкі не те щоб придумав лінді хоп, але багато чого змінив під себе і власне, зробив цей танець таким, яким він є зараз. Наприклад, він почав нахилятись ближче до землі, згинати коліна, тоді як раніше було прийнято танцювати в бальній, прямій позиції. Саме завдяки цьому, а ще завдяки парній акробатиці, Френкі у 1935-му перетанцював свого кумира Шорті. До нього подібних трюків і сальто ніхто не робив.
Whitey’s Lindy Hoppers
Герберт Вайті Вайт був колишнім боксером, вишибалою в Савої, хорошим бізнесменом і ще кращим тренером. Він добре розбирався в настроях і смаках аудиторії і ще краще бачив таланти. Коли лінді хоп почав набирати популярність і розважальні заклади хотіли бачити його на своїх сценах, Вайті зібрав із “вершків” кетс корнера команду професійних артистів-танцівників. Так у 1935-му з’явились Whiteу’s Lindy Hoppers.
Фан факт, я була впевнена, що Вайті його називали через прізвище, але ні, виявляється, через пасмо білого волосся.
Whitey’s Lindy Hoppers були більше, ніж танцювальною командою. Це був тренувальний “табір”, де виростали найталановитіші танцівники Савою. Це також був соціальний клуб, де можна було тусуватись замість вляпуватись у всілякі вуличні проблеми, як любили, та і досі люблять, діти Харлема. У них був безлімітний доступ до Савою, щоб кожного дня тренуватись і кожної ночі танцювати під найкрутіші свінгові бенди евер.
Якщо Вайті був директором ака агентом, Френкі Меннінг був арт-директором, головним хореографом. Саме він ставив перші в історії групові лінді “номери”. Адже публіка хотіла дивитись на щось неймовірне і масштабне. А значить, спільні рутинки і джеми з трюками.
Вже в кінці 1936-го танцівники Вайті офіційно стали зірками. Його топова команда працювала за 6-місячним контрактом у Коттон Клабі з Кебом Келловеєм, називаючись Whyte’s Hopping Maniacs. Інша команда в цей же час виступала на Бродвеї з Білом Робінсоном, в мюзиклі Hot Mikado.
В той же час Вайті зібрав ще одну групу крутанів і повіз їх в Голлівуд. У фільмі братів Маркс A Day at the Races (1937) вони вперше засвітились як Whitey’s Lindy Hoppers.
Друга пара на відео — Норма Міллер і Леон Джеймс (Френкі в той час був за старшого в Коттон Клабі, тому його тут немає). Про них далі буде окремо. Кажуть, сам Вайті десь там тусується в масовці, але я не впізнала. Ця сцена, звісно, не має стосунку до сюжету фільму. Її вирізали в штатах, де діяли закони Джима Кроу. До речі, більше про стереотипи того щодо афроамериканців у масовій культурі 30–40х можна почитати тут.
Далі були й інші фільми і інші роботи в топових розважальних закладах США, Європи і Австралії. Танцівники Вайті водночас танцювали в Мулен Руж в Парижі, Radio City Music Hall in New York, в Бродвейскому шоу і в Голлівудському кіно. Так, це були різні танцівники, в найкращі часи їх налічувалось до 70-ти.
Біографії кажуть, Вайті був досить жорстким керівником і весь час тримав танцюристів в тонусі. Але він також був багатьом за батька і стояв за них горою. Наприклад, вони були на зйомках фільму Everybody Sing з Джуді Гарленд. Продюсер дозволяв Джуді відпочивати і робити перерви, але ліндіхоперів ганяв до сьомого поту. Вайті розізлився: по-перше, діти виснажені, а по-друге, нєфіг до нас ставитись як до другого сорту. І розірвав контракт. Ліндіхоперів вирізали з фільму. А Джуді Гарленд там з’явилася в блекфейсі. Такоє собі кіно карочє.
“Remember, ain’t nobody better than you.”
Казав своїм танцівникам Вайті. “Ніхто не кращий за вас”, майте гідність і самоповагу, не дозволяйте нікому вас ображати.
В 42-му група поїхала в своє останнє турне, а зразу після нього всіх чоловіків забрали в армію. Френкі повернувся, спробував трохи потанцювати, але в 50-ті забив і пішов працювати на пошту. Ми почуємо про нього знову аж через 30 років.
Norma Miller
Норма Міллер — наймолодша з усієї тусні. Вайті запросив її в групу, коли їй було всього лише 14. В Савой її не пускали через вік, тож вона танцювала на тротуарі біля входу, музику там було чутно норм. Вайті вперше її побачив, коли вона внєзапно виграла суботні змагання з Twistmouth George (в своїй книжці вона розказує, що саме Джордж, один з крутанів першого покоління ліндіхоперів, побачив її на тротуарі і запросив позмагатись разом, протягнув в Савой як свою подружку).
Потім Вайті дивився змагання в театрі Аполло і Норма знову перемогла його танцівників. На наступний день він прийшов до неї додому і сказав, що хоче, щоб вона змагалась на його боці, а не проти нього. Що ж до віку, він міг це розрулить.
Норма ніколи не покидала шоу бізнес. Коли Whitey’s Lindy Hoppers розпустили на початку 40х, Норма зібрала свою труппу в Каліфорнії і спродюсувала власне шоу. В кінці 50-х вона зібрала Norma Millers Jazz Men з друзяшками ліндіхоперами Біллі Рікером (теж із тусовки вайті), сином Френкі тепістом Чезом Янгом та іншими. В 70-х її труппа Savoy Swingers виступала в Лас Вегасі. До речі, вони також трохи покатались по нью-йоркським безкоштовним школам з виступами та лекціями про історію афроамериканського танцю.
В 90х разом із Френкі (якого у 84-му відкопали нові ліндіхопери) вони поставили танцювальну сцену у фільмі Macolm X (і станцювали трохи. Дивіться на жінку в жовтій сукні і чоловіка в синьому костюмі). Для багатьох цей фільм став поштовхом до дій: хочу вміти так само! На той момент у Френкі, до речі, вже була нагорода Тоні за бродвейський мюзикл.
Hellzapoppin’ (1941)
Мабуть, найвідоміший фільм з ліндіхоперами і найкрутіша оригінальна хореографія евер. Поставив її Френкі Меннінг. Сцена, як і раніше, не пов’язана з сюжетом. Афроамериканці, як і раніше, низькооплачуваний, але дуже життєрадісний обслуговуючий персонал.
На початку сцени Слім Галлард і Слем Стюард (Slim & Slam) у формі робітників знаходять музичні інструменти, коли по сюжету мають доставити пакунок на бекстейдж. Ну і як завжди, чорний бачить інструмент і давай лабать джаз. На звуки збігаються всі водії і кухарі. Музика наростає і тут нізвідки з’являються 4 пари ліндіхоперів в комбезах і уніформах (досить умовних, іноді вище трусів) і фігачать з невиданою швидкістю. Дивимось сьогодні кольорову версію в хорошій якості, бо вже можем.
В порядку виходу (про деяких з них буде в другій частині):
- William Downes і Frances “Mickey” Jones (шофер і покоївка).
- Norma Miller and Billy Ricker (капелюх повара, на скріншоті).
- Al Minns (офіціант в білому піджаку) and Willa Mae Ricker.
- Ann Johnson (покоївка) and Frankie Manning (комбінезон).
Саме цьому фільму треба дякувати за відродження лінді хопу. Саме цю сцену дивились шведи і американці в 1980-х, знайшли Френкі і далі вже нова історія.
Фан факт: в оригіналі ця хореографія поставлена і станцьована під Jumping at the Woodside. Але юніверсал студіо найняло композитора написати нову музику під рутину. На ютубі, звісно, можна знайти і під оригінал.
Між концертами і роботами танцівники завжди повертались в Савой. Вони танцювали і виступали все краще, тож в Cat’s Corner з їх появою додавалося фурору в джемах. Вони піднімали середній рівень танцю в Савої, витягували змагання. Навіть попри шалену зайнятість і популярність, Whitey’ Lindy Hoppers залишались перш за все соціальними танцівниками і джазовими імпровізаторами. Купа станцьованих рутин не заважала їм дзеркалити музикантів, які вміли і всі разом по нотам, і кожен окремо імпровізувати. Танцівники беруть ритми і рифи музикантів і перекладають їх на мову тіла. Музиканти дивляться на танцівників і відповідають їм новими рифами. Взаємодія між танцівниками і музикантами, їх спільна імпровізація, робить цей танець справді феєричним.
Ця стаття з’явилась завдяки патронам Максу Ваніну і Сергію БЗ Безуглому. Підтримати проект можна тут.
