The Spirit Moves або Історія про кіно про танці
Спеціально для All That Swing
Повна назва цієї документалки — The Spirit Moves: A History of Black Social Dance on Film, 1900–1986. Як видно з назви, йдеться про еволюцію афроамериканського танцю з початку століття до кінця зйомок фільму. Повна версія триває п’ять годин (за іншою версією шість) і доступна тільки в кількох американських бібліотеках. А от три перші частини — найцікавіші для нас — вийшли на DVD в 2008-му. На кожному диску хвилин по 40, але мало хто їх дивився повністю. Здебільшого це шматочки, розкидані по ютуб. Їх багато хто бачив, але мало хто толком розуміє, звідки вони взялися. Я їх зібрала в один плейліст по порядку (буде оновлюватись), але деякі, найцікавіші на нескромну думку редакції, будуть в тексті.
Зняла це кіно така собі Мура Ден. Вона ж читатиме текст на титрах з різким російським акцентом.
Так і хто така ця Мура?
Мура Зіперович, після одруження Ден (Mura Dehn) — російсько-єврейська балерина, джазова танцівниця, а пізніше американська режисерка і продюсерка. В 20 років вона потрапила до Парижу, побачила Жозефіну Бейкер — і її світ перевернувся з ніг на голову.
“Раніше європейські парні танці були дуже формальними. Дуже милими і дуже розслабленими. Але життя — не таке. Нам потрібно щось, що б заряджало нас енергією, що давало б забуття. Чарльстон дав нам новий смак ритму і синкопи.”
Мура почала додавати джаз у свої концерти. Виступала з ними у Відні в кінці 20-х. І кажуть, була доволі успішною (тут є невеликий кліп). Але сама визнавала, що її джаз мав на собі фільтр європейської ментальності і її рухи були точними і контрольованими. Тому в 1930-му, у пошуках батьківщини мистецтва, що так її захопило, Мура емігрувала у Штати і поселилась в Нью-Йорку разом зі своїм чоловіком, американським художником Адольфом Деном, якого зустріла в Парижі. Вони потім розвелися, але менше з тим. В тому ж 30-му Мура зустріла Роджера Прайор Доджа (про нього теж є стаття в вікіпедії), з яким тут же стала в пару. І ось як виглядав сучасний джазовий танець від білих людей, задокументований в 1937-му. Класний костюм у чувака!
Десь там же, на початку 30-х Мура зайшла в Савой і пропала. Вона була зачарована легкістю танцівників, бо знала, що європейцям “доводиться докладати велетенських зусиль, щоб проковтнути таблетку ритму”. Те, що робилось в Савої було не схоже ні на що інше, що вона бачила раніше. В цих танцях була нереальна кількість енергії. І Мура подумала, що мусить зберегти їх для майбутніх поколінь. До речі, можливо поштовхом до цього стало те, що не існує відео Вацлава Ніжинського, яким вони з партнером обоє захоплювались, але не факт, що бачили в живу.
“Я пожертвувала своєю кар’єрою танцівниці, щоб стати амбасадором чорного джазу, щоб фільмувати найкращих танцівників Савою. Мій внесок був в тому, щоб зібрати і зберегти ці танці.”
І дякуємо їй. Без неї багато чого було б втрачено для нас сьогодні, тому що не всі ці люди знімались в кіно. Та і скільки там тих сцен із фільмів, десяток ледве набереться.
Так і шо там показують?
Частина Перша: Джаз з початку століття до 1950
Повністю перша частина без звуку є тут. Відкривайте відео і пройдемось по ньому разом!
Чому без звуку? Бо вся музика все одно була накладена на постпродакшені. Вона того ж стилю, але не обов’язково той же трек. Але просто щоб було цікавіше дивитись, я додам сюди і в плейліст окремі шматочки з музикою.
Є ще один нюанс: Ден почала свій ресьорч десь в 30-х і в тогочасних клубах вже не звучав регтайм і кейквок ніхто вже не танцював. Але останні три десятки років танець розвивався дуже швидко і Мурі хотілося показати цю еволюцію. Тож вона запросила танцівників Савою в студію, а вони вміли все.
Chapter I, Ragtime:
Strut, Cakewal, Breaks — steps in cakewalk
Поки на екрані була така картинка зі списком танців, Ден говорила своє інтро з сильним російським акцентом. Але оскільки ця частина без звуку, а в кліпах з музикою інтро часто вирізані, для цієї частини воно не знайшлося. Також, між кліпами в одній главі немає ніяких перебивок, вони всі склеєні.
- Strut (гугл перекладає як “ходити з бундючним виразом”) — з початку відео до 4:49. Тут троє танцівників, частково нам вже знайомих самовпевнено гуляють з палицями. Для страту важливо вдягнути все найкрасивіше і високо підкидати ноги. Отут можна подивитись на братів Беррі, які танцюють страт під музику, але це вже інше кіно. На ютубі цю частину чомусь теж називають кейквок, але ми тепер знаєм.
- Cakewalk (4:49–8:22 у повному відео) Це два уривки: на трьох (Ал, Леон і Естер Вашингтон) і на двох (Естер і Пепсі Бетел)
Для кейквоку, як бачите, треба була жінка=) Шутка, але так, це був парний танець, на відміну від страту. Історія каже, що кейквок починався в середині 19-го століття з конкурсів рабів, де призом справді був торт. Я так зрозуміла, що такі конкурси влаштовувались тільки в “хороших” плантаторів. Пізніше кейквок почав подорожувати з шоу менестрелів і тепер вільні артисти продовжували кривляти своїх колишніх хазяїнів. Білі теж танцювали його, обмазавшись сажею, але це вже геть інша історія.
Ви могли помітити, що рухи кейквоку в шоу Епоха Джазу взяті якраз звідси. Ви також можете помітити, що музика в кліпі нижче зовсім не підходить під рухи. Залишу тут тільки один з шматків, другий є в плейлісті.
- Jazztime: Чарльстон 20-х (9:30–13:20)
Трохи божевільних студійних кадрів від оператора Герберта Меттера. В титрі написано “увесь ансамбль” і йдеться про “ансамбль” Вайті. Я впізнала Френкі за посмішкою (десь на 2:25 в короткому відео нижче), його партнерка, здається, Віламей. Залишу тут дуже класний опис англійською, який я не зможу так само класно перекласти. Експерти нарахували цілих П’ЯТЬ видів чарльстону. Зараз ми б сказали, що це просто індивідуальний стиль кожного з виконавців.
There are about five varieties of Charleston. Berry swings and surges, legs kicking out in rambunctious rond de jambs. Brown is a lanky Spiderman who melts over the floor when he rubberlegs. James does a smartass stop-time Charleston whilst Minns performs one that is clean and classical.
І в кінці прекрасний барабанщик. Напевно, частина ансамблю
- Jazztime: Jazz Steps 1930s
Так, це все ще перша глава першої частини. У відео нижче нарешті є коротке інтро від Мури. Послухайте просто заради акценту. Тут вже з’являються шимі, Susie-Q, бугі беки і форварди, фіш тейли і так далі. Ніякої хореографії, всі просто тусуються, час від часу виходячи з кадру. І ще вони всі дуже спокійні. Не знаю, яка там музика насправді в них грала, але сьогодні в подібний темп більшість буде біситись. А зря.
Chapter II: Blues
Blues is the most profound, the essential expression of jazz. It is the American folk statement by the blacks about their lives here.
У своїй передмові Мура каже, що блюз — найглибший і найважливіший “вид” джазу, питомо афроамериканська “мова”, спосіб самовираження. Але блюз ніколи не був популярним у танцювальних клубах. Це парний танець в близьких обіймах, дуже повільний, майже на місці. Ми вже знаємо, що це не обов’язково так, принаймі зараз. Але не слухайте Муру, схоже, вона захоплювалась, але мало що тямила.
Перший шматочок називається rent parties. Це коли народ збирався у когось вдома грати, танцювати і скинуться грошима на аренду цієї квартири. Бачила, до речі, репліку цього відео від Харлем Хот Шотс. Там усе видніше, але тут — оригінал.
Зірки цього розділу — Сандра Гібсон (Shake Blues) і Ал Мінс у білих трусах (Male Shake Blues). Обидва свого часу були в команді Вайті, в тому числі танцювали в парі. Після розвалу цієї тусовки, Мілдред Поллард на прізвисько Бугі продовжила танцювати “екзотичні” танці і розказувати стендап під псевдонімом Сандра Гібсон, а Ал запартнерився з Леоном і істориком Маршалом Стернсом, який їх возив по всіх телеканалах (більше про це тут). Це відео зняли вже у 50х.
Тут також є спікізі блюз Ала і Леона з неназваною партнеркою (це мене страшно бісить в титрах) і “гатбакет” блюз від Сандри Гібсон і Джеймса Беррі. (Секунда задротства: gutbucket або washtube — дуже специфічний афроамериканський контрабас, але далі читайте на вікіпедії).
Chapter III: Savoy routines
Про цей шматок я написала окрему статтю, бо говорити про Tranky Doo i Big Apple можна довго.
Але є ще один уривок третьої частини — Postwar Tredns (знайшовся тільки без звуку)
У Spirit Moves є два окремі “післявоєнні тренди”. Один — просто тренди, інший — савойський і він нижче. В цьому шматку “гест партнер”, та ж Сара Гібсон, танцює “каліпсо” з Алом Мінсом і Тедді Брауном по черзі. Це досить відвертий танець, мені навіть здається, сучасний тверк може бути родом десь звідти. Не знаю, чи вистачить у вас терпіння дочекатись до розкішного шпагату, тому я зробила з нього гіфку. А в другому шматку багато чоловіків намагаються поміститсь в кадр. Виглядає шикарно, але щоб зрозуміти треба дивитись.
Частина Друга: Савой в 1950х
Savoy was concidered the Sorbonne of jazz dance
Ми дуже мало що знаємо про післявоєнний Савой, а він же все ще був. Туди навіть ходили частково ті ж люди, що й в епоху свінгу. Тільки, напевно, скаржились, що раніше було краще.
В 50х Ден осміліла на стільки, що прийшла зі своєю камерою в сам клуб, знімати танцівників у їх “природному середовищі”. Тому частина два — просто записи публіки на танцполі. Чомусь майже весь час це джем або просто хтось стоїть дивиться. Випадково чи ні, серед цього натовпу затесались і Ал з Леоном.
Вся друга частина знайшлась одним шматком, зате зі звуком.
Chapter I: Ladies Free Night
Починається з закадрового тексту Мури. Можливо, саме звідси ми знаємо, що Савой називали “the home of happy feet” або що він був завбільшки з цілий квартал. Вона також розказує, що відкрився клуб в 1927-му і закрився в 57-му, тобто явно монтаж відбувся пізніше.
Я знову залишу тут опис англійською, бо так гарно точно не скажу:
The men flirt with the steps, sneak in odd amusing syncopations, tuck their heads, and flip off difficult turns, glancing over their shoulders at the last second as if they’ve just caught a surprising glimpse of a beautiful woman.
Ці танці виглядають більш сексуальними, особливо там де крупні кадри. Багато швидкого футворку разом, багато шейку. Незважаючи на те, що ми не знаємо імен, дивитись цю частину, напевно, найцікавше (можливо ще й тому, що всі попередні ми так чи інакше бачили 500 разів). Звертаєш увагу на обличчя публіки, на даму, яка танцює з сумочкою, і на чувака з хустинкою в руці, на кубинські ритми мамбо (хоча музика накладена, звісно), на те як підлаштовуються один під одного, як посміхаються і як дивуються.
Знову ж таки, чотири теми, заявлені в титрі не розділені нічим, крім музики. Тому ось вам таймкод на лінді хоп (7:19). Думаю, якби хто зі мною потанцював так зараз, я б не дуже зацінила. Чого тільки вартий “трюк” на 8:07 і те як відреагувала на нього партнерка. Зате коли два чоловіка танцюють з соло і стрибками, це виглядає прям ідеально! Підготовка творить дива все таки.
А ще таке враження, що тоді соціальні танці були сильно більш індивідуалістичними, ніж сьогодні. Сьогодні ми (ну ок, я) сприймаємо танці як діалог. Тоді ж це виглядало більше як “себе показать”. Хоча можемо дискутувати.
12:56 починається бібоп лінді. Танцюють ті ж самі люди, що в першому, але більше в парах і міняється звук, нагадую, накладений на постпродакшені. Тут є кілька шикарних прикладів “стілінгу”, тільки замість красти партнерку, її просто залишають іншому партнеру. Ну і емоції цих людей безцінні. Де починається бібоп еплджек я так і не зрозуміла. Можливо, там де пацани виходять на соло (16:50).
Savoy Champions
Якщо хочете послухати передмову, клікайте на 17:54. Мура розповідає, про ніч, коли в клубі зібрались всі крутани. Але не називає їх імен (крім Ала і Леона, але особливо обідно за дівчат). Каже, це елітна група танцівників знаменитого Вайті, які зберегли стиль 30х. Вони ніколи не танцюють однаково, навіть коли показують рутинку.
Власне, рутинка починається зразу після титрів. Зараз ця хореографія відома як “шим шам Ала і Леона” і ми про неї вже згадували в цій статті. Це одна з тих рутинок, які модно знати, якщо хочеш бути аутентичним джазовим танцівником”, тому на ютубі знайдете і купу сучасних відео під рахунок і зі спини. І це, звісно, плюс, бо розбирати те що танцюють на відео складно, особливо враховуючи, що кожен танцює по-своєму, десь вони співпадають, а десь виглядає так, ніби роблять щось зовсім інше.
“Він танцює не разом з музикою, він відповідає їй, наче один з інструментів оркестру,” — каже Мура про Леона Джеймса у передмові.
Дивись на Леона, будь як Леон. Але пам”ятай, що музика у відео просто ліва.
На 22:00 музика міняється на чарльстон і нам показують Ала Мінса. Власне, це дуже схоже на те, що було в першій частині, але тепер не в студії, а в Савої. А далі переходимо до найцікавішого.
22:40 — починається лінді хоп — “a central dance of jazz” (ц). І я знову буду обурюватися, як дико вони ставляться до партнерок. Не знаю, як воно відчувалося, але виглядає так, що хочеться кансельнуть. Чомусь самі рухи мене тут не дуже цікавили, зате цікавили обличчя танцюючих і оточуючих, їх реакція на трюки, помилки і слизьку підлогу (больна тєма). Ну і ще стиль, особливо ці довгі спідниці, каблуки і сережки. Зараз в таких ходять хіба що дуже вінтажні баришні, але танцювати — навряд.
27:26 Починаєтья те, що Мура назвали Ballroom to Blues. Тобто по ідеї це були мєдляки, але вони носяться як скажені. Багато поворотів і польотів, рєзко і дєрзко. Одним словом, це не той блюз, що зажиматься, зовсім не той.
Ну і найцікавіше на нескромну думку редакції починається на 29:38 — це підготовка до Harvest Moon Ball. Джемові виходи з класичними трюками один за одним (не гірше, ніж в хельзапопін). Помітила як на 30:50 пара танцює First Stops, потім є цей же шматок з іншого ракурсу. А потім ще й інша пара танцює свою зв’язку і закінчує її цим же соло. Отут можна глянуть Стопи від Нільса і Бьянки. В них же на каналі є відео класу, там не складно.
Частина Третя: Післявоєнна епоха 1950–1980-ті.
Може здатися, нашо нам ті 50-ті, а тим більше 80-ті, але по-перше це красиво. Повний диск дивіться тут. А тепер про все по порядку.
Коли Савой закрився у 1958-му, Мура Ден звалила з Херлема, але продовжила працювати. Третя частина її роботи знята в 28-й публічній школі в Брукліні і в Палладіумі на Манхетені. Вона бачила як лінді хоп зник з популярної культури, бачила, що прийшло йому на заміну, але також бачила, як він повернувся.
Починається все з розкішних студійних зйомок соло джаз Тедді Брауна і трохи його ж лінді з Шугар Саліван. Шугар, до речі, досі танцює (за останніми даними на 2021) і приїжджала в Херранг.
Плавно переходимо в бібоп: соло імпровізації, теж студійні зйомки. Танцюють Jack Asquiew, Leroy Appens, Milton Hayse, Scoby Clarence Strohman. Я нікого з них не знаю, але дуже нравиться. І дуже інакше. Наприклад, перший чувак щось дивовижне витворяє з своїми ногми. То вони в нього не гнуться, то навпаки як резинові. Другий взаємодіє з бендом і біситься під барабани. Третій в білому светрі найбільше мені сподобався, а четвертий — літаючий і найбільш спокійний.
11:39 ті ж самі чуваки одягли пальта і капелюхи і тусуються тепер разом, так наче і наїжджають один на одного.
Починається мамбо. P.S.28 — це паблік скул. Шкільна вечірка, тобто дітвора (але явно не тільки). Натовп нам, постковідним, здається якимось нереальним. Вони штовхаються, фліртують, букують, виходять на джеми, рухаються дуже невимушено, навіть умудряються курити цигарки у цьому натовпі.
На новому кліпі (17:27) все те ж саме, тільки інше місце і тепер це називаються Bebop Avant-Garde.
Якщо це дженерал паблік, я в шокі. Надто вони невимушено рухаються. Це так наче знімали діскотєкі. Люди стоять фліртують
25:00, зйомки в Palladium Ballroom, титровані як Мамбо. Цей велетенський зал на 750 людей називають місцем народження цього стилю і в тані, і в музиці. Кажуть, туди пускали всіх, незалежно від кольору шкіри і соціального статусу, важливо було тільки те, як ти рухаєшся.
Тут навіть є імена танцівників в титрі. Вони мені, на жаль, нічого не кажуть, але все одно залишу: Jackie Danois, Aníbal Vázquez,Tondelayo, Dottie Adams, Teddy Brown, Pedro Aguilar (aka Cuban Pete), Millie Donay. Те що грає мені більше схоже на фанк з кубинськими мотивами, але в манго я не тямлю. Зйомка — розкішна студійна: крупняки вище поясу, очі і посмішки, багато рухів руками. Потім загальні плани, рутинки, всілякі ігрища, розкішні костюми і сережки. Довгі спідниці і сорочки з галстуками поруч із голими торсами. Танці, схожі на капоейру. А ще багато стегон і сексу. З цією частиною афроамериканської культури ми мало знайомі.
Після Палладіуму Ден перестала знімати дискотеки і переключилась на професійних танцівників і інші стилі, які набирали популярності. Режисерку цікавила еволюція, тож не будемо її в чомусь звинувачувати. Оскільки знімала вона до 1986-го, то застала, наприклад, молодих брейдасерів. Але цю частину ми з вами навряд колись побачимо, вона доступна тільки в Нью-Йоркській бібліотеці. Більше того, кажуть, існує ще більше відео, які просто десь лежать і той, у кого вони лежать не поспішає їх показувати.
Кілька ложок дьогтю
Взято звіди. Там, до речі, є цікаве посилання на лекцію про Муру Ден.
- Френкі Меннінг дуже мало танцює у зйомках Спіріт Мувз, хоча був присутній на майданчику майже завжди. Є версія, що він хотів більше соціального лінді хопу, а не рутинок.
- Нормі Міллер якось в Херангу показали уривок з цього відео і вона шось була не в захваті. Сказала, вони всі там просто дуркують, а не показуть свій танець на повну силу. Сказала шось типу «Чому ви всі дивитесь цю фігную?”
- Ше є згадки, Норма Міллер недолюблювала Муру Ден особисто. Мовляв, Мура в кінці 70-початку 80х продала своє відео в приватну колекцію за 13 тисяч доларів. Сказал, така ціна через повагу до танцівників. Але коли покупець спитав, чи потраплять ці гроші до цих танцівників, Ден відморозилась.
Не знаю, на скільки це правда, але можу собі уявити, що ліндіхопери не дуже любили студії. З іншого боку, а що нам лишається робити, крім як дивитись те що є?
Чому розбір цього відео для мене був таким важливим? (Мабуть варто було це винести на початок). У сучасних ліндіхоперів є два варіанти: вчитися в тих, хто вчився по цим відео або самим спробувати їх розібрати. Якщо ви в школі читали першоджерело, а не хрестоматії, вам підходить другий варіант. Ну і просто всім, кому цікава нерозказана історія, яку треба подивитис і розказати самому.
А тепер натисніть на аплодисменти зліва. Це нічого не змінить, але мені буде приємно.
Цей проект продовжує існувати завдяки соціальним поглажуванням: фізичним або на патреоні.
А це я, коли закінчила цю статтю, яку писала 4 місяці
