Бузина. Міфологія
--
Бузина — це рослина-оповідання, рослина-пазл. Рік за роком я поступово відщипую по шматочку від фантазій і намагаюся вгамувати своє пристрасне захоплення нею.
Цей матеріал присвячую вивченню культурного та міфологічного шару бузини, об’єм якого вражає. Від рослини, під якою живе чорт, до чарівної бузинної палички з книг про Гаррі Поттера.
МИФОЛОГИЯ
Бузина — рослина суперечлива практично у всіх культурах. Але в Україні, на мій погляд, це ідеальний приклад нашого магічного мислення. З одного боку тут у нас прогрес та блага цивілізації, але варто кліпнути очима — як одразу постають домовики, барабашки, повір’я та прикмети, і роблять це абсолютно органічно та природно. Ну бо ось так у нас тут все склалося. Посидимо на доріжку, подивимось у дзеркало при повторному поверненні додому. І бузина.
В Україні до бузини дуже полярне ставлення: тут тобі рослина, під якою сидить чорт і яку не можна корчувати, бо помреш, а ось «бузина оберігає двір, хату, бджоли оберігає» і нерідко все це нормально уживається в голові однієї людини. Так і живемо.
Спершу я хочу поговорити про бузину в контексті саме української міфології, а потім уже пройтися міфами інших країн, яких аж з надлишком.
Польська дослідниця Тереза Дунін-Карвицька після вивчення польських та українських повір’їв та забобонів прийшла до висновку, що спочатку рослина ця в наших широтах розглядалася як хороша, а поганою вже стала під впливом духовенства. Хороше ставлення до бузини ґрунтувалося на стародавньому культі, пов’язаному з деревами та рослинами. Відомий знавець та дослідник дохристиянських вірувань українців Іван Огнієнко вважає, що «древопоклонство, цебто «ращеніям» (рослинам) було в нас загальне; гаї та дерева вважалися священними, але про наш культ деревопоклонства знаємо мало». А вже негатив та зв’язок зі злими духами стали результатом діяльності духовенства, яке прагнуло знищити язичницьке шанування дерева.
Отже, що не можна робити з бузиною відповідно до народних вірувань:
- ламати — руки скрутить, хвороби, нещастя;
- корчувати — помреш, помре хтось у сім’ї, прийде хвороба;
- палити в будинку — знову смерть і хвороба;
- заносити в будинок — знову нещастя;
- розбивати будинок на місці, де росте бузина — буде всяка нечисть ночами турбувати, смерть, хвороби дітей, безпліддя;
- робити іграшки для дітей або колиски — хвороби, духи будуть турбувати дітей;
- спати під бузиною — голова розболиться або взагалі хвороба;
- не дуже бажано ходити під бузиною, бо під неї виливали воду, якою омивали покійників та хворих;
- будувати хлів поруч з бузиною — скотина хворітиме; використовувати гілки бузини в якості різки для дітей або худоби — шкодить здоров’ю (різки взагалі не краща практика незалежно від сировини, не треба так).
Але наші люди кмітливі, тому частину моментів можна обійти:
- Ламати загалом можна, але все ж ліпше до обіду. А ще краще, якщо на вашому городі бузину ламаєте не ви, а хтось немісцевий. Можна ще просити у бузини не шкодити вам, поки ви її ламаєте, пояснивши доцільність такої дії.
- Корчувати теж в принципі можна, але бажано у великодній тиждень. Можливо у четвер, а може й у суботу. Краще сокиру змастити освяченим на Великдень салом (запасіть з попереднього року, так). На місце викорчуваної бузини киньте монети та прикопайте їх. І так, робити все це можна тільки до обіду. Також існує варіант залучити для корчування каліку або душевнохворого — їм нічого не буде.
Не в останню чергу така демонізація пов’язана з тим, що бузину (а не осину) у нас вважають деревом, на якому повісився Юда. За іншою версією — на ньому катували святу мученицю Варвару.
Проте, «добре, як є бзина біля хати, то її треба оберігати». На Івана Купала дахи будинків прикрашали гілками бузини, щоби вона відганяла злих духів. І дуже класно, якщо біля воріт росте бузина — злих людей не пустить.
Як уже сказано вище, під бузиною сидить чорт, «дiдько» або як його називали ще «бузничий», який по суті виріс із «дідуха» — добродушного духу, що оберігає будинки та їх мешканців, та має мало спільного з чортом. Домові (збірна назва духів-опікунів) як персонажі нижньої міфології походять від шанування предків, померлих членів сім’ї.
Бузина тісно пов’язана з межею, кордоном:
«Диявол перебуває […] в бузині на межі в полі чи городі; наш селянин нізащо на світі її б не викорчував, побоюючись за своє життя. Адже тоді диявол мститься».
«Бузина, яка росте на межах, користується великим пошанівком. Ніхто б не відважився вирубати її цілком з корінням, бо це загрожує покрученням рук або іншим каліцтвом».
«Не можна викорчовувати кущ чорної бузини, якщо він росте на межі, біля границі чи під плотом, бо можна знайти собі хворобу або навіть смерть».
В українській демонологічній традиції межа, кордон, а також місце під парканом (під плотом) були місцями поховання різних категорій «нечистих» небіжчиків — самогубців, п’яниць, мертвонароджених дітей. Тому й бузина, що зростає якраз у цих місцях, стала вважатися рослиною, яку не варто турбувати, щоб не викликати гнів персонажів, яких вони приховують. Мало того, бузину часто садили на місцях таких поховань, спеціально таким чином їх позначаючи.
Дуже широко використовували бузину у замовляннях. На Західній Україні її часто називали «Бузиновим Адамом», просили допомоги:
«Допомагай Бог, бузина» від напасті, щоб суд не засудив, дай сили та відваги, визволи від усякого лиха.
Вірили в її цілющу силу, під бузиновий кущ виливали воду з купелі хворої дитини. Хворі на ревматизм люди перед кущем просили, щоб той забрав хворобу. Тут їй приписувалися цілком позитивні риси, і вона виступала оберегом для людини, будинку та господарства. Якщо посадити біля будинку бузину, то цей будинок процвітатиме. У бузину ніколи не вдаряє блискавка. Гілки її використовували як універсальний оберіг від нечистої сили, відьом і чаклунів. Їх встромляли у дверні одвірки, паркани, сараї, де була худоба, носили на собі. Бузинова палиця охороняла в дорозі. Вірили, що в ніч на Івана Купалу у бузиновому кущі можна побачити нареченого.
Бузина в міфології інших країн
Бузина здавна шанувалася в Європі як священне дерево, пов’язане з підземним світом та його володаркою. У деревному алфавіті друїдів вона є окремою літерою — “ruis” і позначає період з 23 листопада по 25 грудня. Друїди стародавньої Британії мали свій Зодіак, який складався з 13 знаків, які відповідали 13 деревам, тринадцятий знак співвідносився з бузиною.
Бузина символізувала бузинну матінку чи стару Кайллех, володарку царства мертвих Хель. У скандинавській та німецькій міфології бузина вважалася домівкою Найстаршої Матері, у якої потрібно було питати дозвіл, щоб зрубати суччя чи спиляти саме дерево. У німецьких мовах навіть у назві цієї рослини відображена старість, старшинство, старійшинство, як і в англійській назві бузини — «елдер». Мати Бузину звали Елле або Хільдемор, германці звали Фрау Еллен, англи — леді Елхорн. Чорну бузину обрала своїм будинком богиня Фрейя.
У румунській традиції у поминальних вогнях, що запалювали у Великий четвер, палили ягоди бузини. Вважалося, що до цих вогнів підходять погрітися душі померлих разом із господаркою підземного світу Жоймерицею.
Пруси вважали бузину священним деревом, під яким мешкав Пушкайтс, божество, яке знається на злаках. Головне із двох свят на його честь припадало на жовтень, коли врожай уже зібраний. Ім’я Пушкайтса було пов’язане з «опушатися, розквітати». У латиській мові puškuot означало «прикрашати квітами», суцвіття бузини мають вигляд парасольки з пухнастими гілочками. Серед латиських богів згадується бог підземного царства Пушкейс, лісовий бог. А у ведійській міфології відоме ім’я божества Пушана (pusyati — “цвіте”). У зовнішньому образі Пушкайтса підкреслюється його волохатість, скуйовдженість, «розпушеність».
У балтів бузина шанувалася як альк («священне місце»), втілення та житло чоловічого божества Пушкайтса, в образі якого поєдналися риси найдавніших богів-прабатьків: Батька-Неба і Матері-Землі. Він божество підземного світу та родючої землі. За одними фольклорними свідченнями, він «живе в заростях бузини», за іншими «під священною бузиною», а за третіми, найпоширенішими, він і є сама бузина. Пушкайтс-бузина у балтів — світове дерево, вісь, що з’єднує всі сфери світобудови: «стопами в підземне полум’я, в зорі чолом».
Згідно з «Саудівською книжечкою» (1563 р.) до бузини, під якою живе Пушкайтс, приносять хліб, пиво, просять послати бардзуків, підземних чоловічків зростом з лікоток, і маркополів, гномів, які перебувають у служінні у Пушкайтса, щоб вони наповнили комори зерном та зберегли хліб. У пізніх джерелах барздуки перетворюються на Bezdukkai під впливом польського bez, «бузина».
У середні віки бузина вважалася відьомським деревом. В Ірландії вірили, що відьми використовують лозини бузини як коней у нічних польотах. Іноді самі відьми перетворювалися на лозини, які кровоточили, якщо їх починали пиляти. Разом з тим вона ж служила засобом проти підступів відьом — в Англії висушену і потовчену серцевину бузини давали тим, кого вважали зачарованим. Крім того, вважалося, що хрещена людина, яка змастила очі соком бузини, зможе заволодіти даром ясновидіння і дізнається, що роблять відьми та чаклуни, де б вони не знаходилися. У середньовічній Шотландії будинки та сади захищали від відьом, розвішуючи на дверях та вікнах гілки бузини. У Німеччині обстрижені нігті та волосся таємно закопували під кущем бузини, щоб відьми не змогли дістатися до них та за допомогою магії завдати шкоди власнику.
Серби вірили, що кущ бузини є житлом вейл, тому на того, хто зрубав його, чекала смерть або параліч. Іноді для того, щоб зрубати або викорчувати бузину, наймали калік або душевнохворих — їм духи не могли нашкодити.
У казці «Бузинна матінка» Андерсен, створюючи образ своєї героїні, спирався на данський фольклор. Його земляк, письменник Юст Маттіас Тіле у книзі «Датські народні перекази» розповідає, що данці любили і шанували бузину і що навіть у XIX столітті простий народ поклонявся їй:
«У бузині живе істота, яка тут у країні зветься Бузинною матінкою чи Бузинною королевою. Вона мститься за шкоду, заподіяну дереву, і розповідають, що людина, яка зрубала бузину, вмирала».
Кришка чайника почала підійматися все вище, все вище, й ось з-під неї визирнули свіжі біленькі квіти бузини, а потім виросли й довгі зелені гілки. Вони розкидалися по всі боки навіть з носика чайника, і незабаром перед хлопчиком був цілий кущ; гілки тяглися до самого ліжка, розсовували фіранки. Як чудово цвіла та пахла бузина! А з зелені її виглядало лагідне обличчя старенької, одягненої в якусь дивовижну сукню, зелене, немов листя бузини, і все усіяне білими квіточками. Відразу навіть не розібрати було, сукня це чи просто зелень та живі квітки бузини. — Що це за старенька? — Спитав хлопчик.
— Стародавні римляни та греки звали її Дріадою! — сказав дідусь. — Ну, а для нас це занадто мудре ім’я, і в Новій слобідці їй дали прізвисько краще: Бузинна матінка. Дивись же на неї гарненько та слухай, що я розповідатиму…
Ганс Христіан Андерсен «Бузинна матінка»
Подібні вірування існують не лише у данців. В Англії бузину ніколи не рубали не спитавши. Слід сказати: «Старенька, старенька, дай мені свого дерева, а я тобі своє віддам, коли деревом стану сам».
Англійські фермери переконані, що бузина, що росте на їхній землі, «сприяє плодючості тварин», а та, що росте біля будинку — забезпечує його процвітання. У Англії «кажуть, що як вагітна жінка поцілує бузину, її дитина буде щасливою».
«Вона легко укорінюється, — пише Дж. Гіффорд про бузину. — Відламайте гілку, застроміть в землю, і гілка почне рости. Ця особливість перетворила бузину на стародавній символ смерті й відродження», родючості та вічного круговороту часів.
У Бельгії та Нідерландах було поширене повір’я, що бузина — обрана Богом рослина, «яка цвіте в Різдвяну ніч, і деревину її використовують для виготовлення хрестів». Англійці вірять, що з бузини зробили хрест, на якому відбулося розп’яття. І на ній відбулася відплата за зраду. «Юда повісився на бузині», — писав Шекспір у «Безплідних зусиллях кохання», передаючи повір’я, поширене в Англії, а також Україні та Польщі.
У старовинній загадці йдеться про дерево-рік: «На ньому дванадцять гнізд (місяців), у кожному гнізді по чотири яйця (тижня), у кожному яйці по сім курчат (днів)». Бузина була для наших предків таким чудовим деревом-роком. «Бузина знаменує зміну сезонів», — вказує Дж. Гіффорд. І ніяке інше дерево так не оспіване у щосезонній зміні своїх подоб.
«Її ягоди залишаються на гілках до середини грудня», — відзначає англійський поет і міфограф Р.Грейвс, до «часу туманів і темряви». До дня зимового сонцестояння, до початку нового року народного аграрного календаря ті з них, що ще не зірвані, опадають, і разом із сонцем «дерево року» входить у нове коло змін. У березні, у весняне рівнодення, можна побачити, як розбухають її бруньки, вдихнути разом із героєм роману Германа Гессе «Гра в бісер» (1942), магістром Ігри Йозефом Кнехтом, їхній свіжий аромат:
«Ми підійшли до кущів бузини, на них були крихітні бруньки, але листя ще не було, і коли я зрізав гілку, в ніс мені вдарив гіркувато-солодкий запах, який ніби увібрав у себе, склав разом і посилив всі інші весняні запахи. Наступна весна, яку я, блукаючи по розкислому лузі, чуючи запахи землі і бруньок, уже гостро і радісно відчув, тепер, у фортисимо запаху бузини, згустилася, посилилася, стала чуттєво сприймається символом, чарівністю».
«У день Вознесіння, близько трьох годин пополудні, через Чорні ворота в Дрездені стрімко йшов молодий чоловік», — так починається казка Ернста Теодора Амадея Гофмана «Золотий горщик» (1814).
Ось її герой, бідний студент Анзельм, «відшукав приємне містечко на траві під бузиною, що виросла зі зруйнованої стіни». «Раптом пролунав якийсь шепіт і белькотіння, і квіти наче задзвеніли, наче кришталеві дзвіночки… Здавалося, що кущ сипле тисячі смарагдових іскор крізь своє темне листя… Кущ заворушився і сказав. Ти лежав у моїй тіні, мій аромат обвівав тебе, але ти не розумів мене. Аромат — це моя мова, коли я спалахую від любові».
____________________________________________
B Україні бузина росте практично повсюдно — якщо ви гуляєте в парках та лісах, їдете між містами, то напевно зустрінете цю рослину.
Те, як міфи та забобони відітнули практичне використання бузини в Україні в кулінарії особливо добре видно, якщо поглянути на багатство ідей та рецептів з нею в Європі, Скандинавії та США.
Для мене ця рослина є однією з найбільш характерних для природи України й має, на мій погляд, дуже багатий потенціал для розвитку місцевої кухні. Тому в наступних матеріалах я постараюся зробити огляд ідей харчового застосування бузини в кухнях різних країн для того, щоб трохи підштовхнути нашу фантазію.
З наступними історіями про бузину можна ознайомитись за посиланнями:
Основний текст: Довга оповідь про бузину
Будь-яке використання та цитування матеріалів цієї статті без вказання акторства — заборонене.
Авторка: Дарія Крікунова
Підписуйтесь на мій телеграм-канал про гастрономію «Бетонна Галушка»: тут
