Щоденник подорожі в листах додому. Частина 3: Щецин і Балтійське море
У попередніх серіях: 1 — Познань, 2 — Ґожув
Пишу Тобі, моя Хороша, з електрички. Їду в містечко Мєндзиздроє біля моря. Погода наче непогана, сонця не видно, але і дощ поки не крапає. Вчора ввечері потеплішало градусів до 10. За вікном соснові ліси, схожі на ті, що ми бачили в Клайпеді. /тільки написав, як одразу почались листяні ліски або взагалі відкриті місця/
(2.ХІ)
Витягнув себе з ліжка о 6:10, щоб встигнути на електричку. Правда, чомусь думав що вона о 7:30. Насправді 7:45. Можна було не так бігти, і поспати трохи довше.
Хостел новий, сучасний, але все дуже “по-спартанському”. На кухні одна виделка, ложка і пару ножів. На поверсі один туалет разом з душем. Мило треба мати своє. Добре, що людей, як я бачу, живе небагато.
(1.ХІ)
У Щецин приїхав об 11 годині автобусом. В Ґожуві було сухо, а тут моросив дощ. Але несильний, він не заважав гуляти та фоткати. Бачив місцеве чудо сучасної архітектури — білу філармонію (схожа на палац із льоду). А біля неї площа з похилою поверхнею, під якою розташували історичний музей — це теж з’явилось недавно. Але, як я казав, у релігійне свято все зачинено.
Потім багато ходив вулицями. Місто мало постраждало від війни, і з німецьких часів залишилось дуже багато “сецесійної”, як тут кажуть, забудови. Будинки оригінальні, зі всякими балкончиками. Широкі площі, кожна теж якось по-своєму оформлена. Пам’ятники і багато трамвайних ліній.
Правда, від мого хостелу до трамваїв треба іти 8–12 хвилин, залежно на яку зупинку.
Обідав у Макдональдзі. На ньому назовні висять плакати про прийом на роботу — польською та українською мовами!:) І справді, чув як співробітниці між собою говорили по-російськи, і деякі гості теж. Тут же, скориставшись вайфаєм, вивчав репертуар культурних подій на цей святковий день. Театри закриті. Кіно… о, є одне неподалеку. Ввечері подивлюся польський фільм.
Потім ще багато ходив, а перед фільмом заїхав “додому” трохи відпочити.
Фільм польський про майбутнє — 2030 рік. Така собі антиутопія, образ майбутнього похмурий. Я вдома розкажу сюжет, якщо Тобі буде цікаво. Перед початком виступав журналіст тутешнього радіо. Він сказав, що фільм отримав визнання на заході, а в Польщі комерційного успіху на жаль не має. Також він казав, що фільм science fiction для Польщі це круто, але зрозуміло, що великих грошей на спецефекти автори не мали :) /кому цікаво: інфо про фільм тут/
…
(2.ХІ)
Отже. Мєндзиздроє та Балтійське море залишились позаду. Назва містечка — це множина, на українську перекладається типу як “Міжджерелля”. При німцях називалось Міздрой. Дуже симпатичний курорт: і старі німецькі будівлі, і сучасні. Перші години свого перебування я вдивлявся в усі написи, реклами, карти, щоб знайти згадку про прокат велосипедів. Нічого не було, і тим часом я вийшов на пляж і пройшовся в сторону кліфу, який височів над морем.
На морі — середні хвилі, а пляжем прогулюються люди. Торгівля ще була зачинена. Потім обійшов центральні вулички і нічого не знайшов. Нарешті, біля одного з крутих готелів є вони — веліки синього кольору, явно призначені для прокату. Але дівчина на рецепції здивувала тим, що вони тільки для гостей готелю..
Ще за деякий час, сидячи на набережній, я вирішив купити “порцію” мобільного інтернету і перевірити в Гуглі. Вдалося! Є адреса веломагазину. Там без зайвих питань, по 5 зл за годину, мені видали засіб пересування. (Застава 50 зл, і вони роблять копію твого документа, а оплата потім по факту). Ура, нарешті свобода :))
З’їздив на іншу сторону острова Волін (на якому лежать міста Мєндзиздроє та Свіноуйсце), щоб побачити Туркусове озеро. Туркусовий — це назва кольору між синім і зеленим (російською це “бирюзовый”, а українською треба подивитись). Озеро штучного походження, бо там видобували крейду, і вода справді має такий колір!
Потім повернувся трохи іншим шляхом і поїхав дивитись зубрів. (Ще вдома я дізнався, що в лісі біля Мєндзиздроє є ферма з зубрами). Забудова закінчується, йде дорога через ліс, і за півтора кілометри ось воно. Такий міні-зоопарк посеред лісу. Дерев’яні огорожі для кожного виду. Кабани. Олень. Сарни (їх чомусь не було). Вид орла, якого поляки називають “бєлік”. Вразили розміри гнізд цих орлів: до 2 м в діаметрі і 1 метр висотою, а важить кілька сотень кг! До речі, орла тут годують рибою та м’ясом (підкреслено, що м’ясом тварин, які гинуть на дорогах). І головний експонат — зубри, біля 10 штук, дорослі й пару маленьких.
Відвідувачі майже всі — німці, і тут, і пізніше в ресторані. На обіді бачив німецьку сім’ю з чотирьох поколінь! (якщо слово Oma — бабуся — молодий чувак вжив у прямому сенсі, а не як “бабуся моїх дітей”).
Після зубрів хотілось їсти. Приїхав на набережну. Побувати біля моря й не поїсти риби було б неправильно. Взяв помідорний суп, картоплю та рибу з печі — на такий набір у них була “пакетна” ціна. І гаряче вино. Гарно :)
Після цього ще покружляв без особливої мети. Якщо піднятись на кліф, там має бути пункт огляду (називається Кавча Гора). Але там сходинки..
Повернув велік і почапав на вокзал. У Щецині буду вже в темряві, шкода. Додивитись Щецин (а там ще багато “недодивленого”), і завтра в 11 — автобус у Берлін.
Усіх цілую, а Тебе ще й обіймаю!! Поїзд під’їжджає до Щецина…
===
15 секунд реклами. Замовляючи готель через booking.com, скористайтесь моєю знижкою на 10%!
===
…Далі буде: проспект Сталіна, берлінські озера, піший перехід через кордон…