Комплекс Житомирського монастиря отців єзуїтів. Частина 1. Розташування та планування
Будівля келій колишнього Монастиря отців єзуїтів розміщена в самому середмісті Житомира в кількасот метрах від центральної площі міста. Будинок келій є єдиною частиною великого монастирського комплексу, що, хоч і у вкрай жалюгідному стані, зберіглася до наших днів. Решта споруд було розібрано ще в середині ХІХ століття. Щоправда і в будівлі келій розпізнати пам’ятку барокової архітектури досить складно. Оскільки споруда довгий час використовувалася в якості в’язниці і складів, її зовнішній вигляд було суттєво змінено.
Дивлячись на ці “сумні” руїни, особисто мене завжди цікавило, як цей комплекс виглядав в часи розквіту монастиря, в 60-ті-70-ті роки XVIII століття? І яку памятку ми, зрештою, втратили через недбалість наших пращурів (і можемо втратити остаточно через нашу власну байдужість).
Для початку давайте розберемо, які данні про зовнішній вигляд комплексу нам відомі.
Почнемо з зображень. З будівлею келій все більш-менш зрозуміло: вона збереглася до наших днів і до того ж потрапила на низку гравюр і фотографій як в ХХ так і в XIX столітті. Набагато складніша ситуація з костелом, який було розібрано ще до доби массової фотографії. Досить довгий час вважалося, що єдиним зображенням костелу є гравюра 1838 року, опублікована в Іллюстрованому щорічнику ( Tygodnik Ilustrowany) за 1865 рік (оригінальну публікацію можна подивитися за посиланням http://www.bilp.uw.edu.pl/ti/1865/foto/n68.htm).
Гравюра дає досить непогане уявлення про декорацію будинку келій, але костел зображено на ній настільки приблизно, що навіть загальне уявлення про його архітектуру отримати було неможливо. Нащастя, збереглося ще одне зображення. В тому ж 1838 році були зроблені креслення плану та фасаду будівлі. Ці креслення збереглися в фонді Міністерства народної освіти Російської імперії, були віднайдені і опубліковані Анжеєм Бетлєм в його роботі присвяченій Павелу Гіжицькому (книгу Бетлея можна подивитися за посиланням: Andrzej Betlej: Paweł Giżycki SJ architekt polski XVIII wieku. Kraków: Towarzystwo Naukowe “Societas Vistulana”, 2003. ) .
До цього переліку варто додати також декілька фотографій другої половини — кінця XIX століття, на яких добре видно будівлю келій, щоправда вже перебудовану під в’язницю. Особливе значення має фото 1873 року, на якому видно, як виглядала споруда до, здійсненної наприкінці ХІХ століття, перебудови даху.
Ще одним важливим джерелом, які ми не можемо оминути, є міські плани. Найбільш раннім з відомих нам документів є план Житомира 1781 року. Нажаль, опубліковано лише фрагменти цього плану. Очевидно, що будівлі монастиря були на ньому позначені, однак мені з цим документом не вдалося ознайомитись. Наступний план міста було складено на початку XIX століття. На ньому позначено будівлю костелу і келій, в той час як будівля школи відсутня. На плані 1827 року позначено будівлі келій і, вірогідно, школи, в той час як будівля костелу відсутня. На планах 1845 і 1852 років позначено лише будівлю келій.
Окрім зазначених графічних джерел є ще низка документів, що проливають світло на історію спорудження комплексу. Серед них найбільш цінними є описи колишнього монастиря, що зберігаються в архіві Едукаційної комісії Речі Посполитої. А також листування між розпорядником будівництва ксьондзом Лукашевичем і княгинею Барбарою Сангушко.
Ці документи проливають світло на авторство проекту, а одже, дають нам можливість встановити коло архітектурних аналогій. Детальний аналіз цих документів такж можна подивитися в книзі А.Бетлея.
Таким чином, ми не маємо достатніх данних лише для реконструкції будівлі школи. Щодо костелу і келій масив данних є цілком пристойним.
Перед реконструкцією архітектурних особливостей споруд спробуємо розібратися з розташуванням та плануванням комплексу загалом.
Монастир було фундовано в 1713 році. Ділянка для єзуїтів була виділена в південно-західній частині міста між Чуднівською дорогою, вулицею Рибною та ярами, що спускалися до каньйону річки Кам’янки. На цій досить обширній ділянці було розміщено як сам монастир, так і всілякі допоміжні служби (разом вони утворювали так звану Єзуїтську юридику).
Монахи розпочали забудову ділянки в 1724 році, однак будівлі зведені в 1720-х роках вірогідно були дерев'яними та не відповідали потребам ордену. Тому біля 1750 року було вирішено перебудувати монастир, звівши нові кам'яні споруди. Реконструкцію було розпочато в 1750 році зі зведення нового костелу.
Саме цим часом треба датувати початок створення комплексу, який частково зберігся до наших днів. Окрім костелу комплекс включав також келії, які почали зводити 1762 року і добудувано близько 1766 року, та школу, зведену наприкінці 1760-х років.
Попри те, що будівництво розтяглося в часі на майже 20 років, вірогідно, що велося воно за єдиним проектом, розробленим на початку 1750-х років.
З опису комплексу вже колишнього монастиря, зробленого Едукаційною комісією Речі Посполитої в 1780-го року можна зробити висновок про розміщення споруд. В центрі композиції знаходилася будівля костелу, на захід від нього — келії, а на схід — будівля школи. Судячи з плану 1827 року та гравюри 1838 роки фасади всіх трьох будівель стояли в одну лінію і були звернені на північ, тобто не до Чуднівської дороги (сучасної вулиці Леха Качинського), а до замку і Воздвиженського торгу, (на той час це була центральна площа міста). На плані початку ХІХ століття видно, що будівлі своїм фасадом виходили до яру і перед ними знаходилася не забудована ділянка. Та сама ділянка на плані 1827 року позначено як невелику площу. Судячи з гравюри 1838 року, станом на кінець 1830-х років площа буде повністю забудована.
Таким чином ми можемо говорити про комплекс споруд монастиря, як про завершений ансамбль, що складався з домінанти костелу і двох симетричних будівель (келії та школа), що фланкували його з боків. Варто зазначити, що така схема симетричної побудови зустрічається в багатьох монастирських комплексах доби пізнього бароко (можна згадати монастирі єзуїтів у Кременці та Овручі, монастир домініканців в Луцьку).
Враховуючи також ту обставину, що будівля келій збереглася до наших днів, ми можемо визначити розташування споруд монастиря відносно сучасної забудови Житомира.
Для початку варто розібратися з загальною довжиною північного фасаду. Фасад келій має довжину близько 17 метрів, судячи з обмірного плану 1838 року фасад костелу мав довжину близько 30 метрів. Довжина фасаду школи нам не відома, однак вірогідно, що будівля була співмірна будівлі келій. З гравюри 1838 року ми також бачимо, що споруди стояли на невеликій, 7–8 метрів, одна від одної, відстані. Таким чином, загальна довжина комплексу мала складати 70–80 метрів
(тобто межа комплексу знаходилася приблизно на місці сучасного будинку 12а по вулиці Леха Качинського). Зі сходу межа монастирської ділянки проходила вздовж фасаду цієї ж будівлі 12а і тяглася до сучасної вулиці Л.Качинського. З півдня межею ділянки виступала вулиця Л.Качинського, а з заходу лінія вздовж західного фасаду будівлі келій.
Якщо подивитися на систему міських вулиць, в тому вигляді, в якому вона існувала до післявоєнного перепланування, то можемо побачити, що якраз в цих межах проходила невелика Острогська вулиця. Вона починалася трохи західніше келій і йшла вздовж північного фасаду комплексу тих же 70–80 метрів на схід і повертала в бік Чуднівської вулиці, вірогідно окреслюючи територію колишнього кляштору.
